Історія української культури 002

Велес — покровитель скотарства, торгівлі, достатку.

Владикою  світу  був  Сварог  —  бог  вогню  і  світла,  від  нього  походять  інші  боги

Сварожичі:

Даждьбог — в буквальному перекладі означає «давач добра», бог сонця, виконував функцію культурних героїв, полегшив життя простого люду, створивши плуг, навчив людей ростити пшеницю, тому останній сніп як удячність – Дідух зберігався в хаті на покуті;

Овин — бог домашнього вогнища.

Стрибог — бог вітрів.

Хорс — бог Місяця, хоча в роксоланів вважався богом сонця

Мокоша —богиня-мати, богиня землі, родючості і ткацтва, покровителька жінок, її культ походить від ще давнішого культу Дани — богині води, яка присутня в слові вода, в назві багатьох слов’янських рік: Дніпро, Дністр, Дунай, Дон.

Сімаргл — імовірно охоронець посівів, рослин, божественний вісник.

Існувало багато свят і обрядів, були святилища, жертовники, де приносили жертви, але з прийняттям християнства їх знищили. Одну з таких пам’яток – знайдено в річці Збруч – кам’яну статую бога Світовида, упорядника всесвіту (Збручанський ідол) – чотиригранний стовп висотою 2,67 м, розділений вертикально на три рівні.

У 8 – 9 ст. зростає значущість князівської влади, активізуються зв’язки з Візантією. Потреба чіткої ієрархії феодального суспільства зумовлює поступове проникнення християнства.

Дохристиянська культура слов’ян має величезне значення для формування ґрунту власне української культури. На думку багатьох учених вона мала й докирилічне письмо, адже слов’янські князі укладали грамоти з Візантією.

 

Лекція 3. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства

План

1. Загальна  характеристика  періоду  Київської  Русі.  Вплив  християнства  на  розвиток

давньоруської культури.

2. Культура Київської Русі як синтез язичництва та візантійського впливу.

2.1.Мова, писемність, освіта, наукові знання та література.

 

2.2.Містобудування й архітектура.

2.3.Скульптура, живопис, декоративно-прикладне мистецтво.

2.4.Музичне мистецтво.

3. Соціокультурні процеси та мистецькі здобутки Галицько-Волинського князівства.

Словник

Теоцентризм,дружиннакультура,протоукраїнськамова,старослов’янськамова,

кирилиця, глаголиця, софійська абетка, школа книжного вчення, монастирська школа, школа грамоти, годувальництво, житія, патерики, апокрифи, Псалтир, літописи, билини, дитинець, окольний град, посад, культова архітектура, оборонна архітектура, мозаїки, фрески, рельєфи, гаптування, колти, чернь, скань, зернь, перегород часта емаль, скоморохи, доместики.

 

Основна література

8.  Історіяукраїнськоїкультури:Курслекцій/Л. В. Анучина,О. В. Бурлака,

О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 88 – 149.

9.  Історія  української  культури:  Навч. посіб.  /  О. Ю. Павлова,  Т. Ф. Мельничук,  І. В.

Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 121 –

157.

10. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 112 – 140. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :   http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

 

Додаткова література

11. ВисоцькийО. Ю.Історіяукраїнськоїкультури:Навчальнийпосібник.—

Дніпропетровськ : НМетАУ, 2009. – С. 28 – 45. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :  http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

12. Грушевський М. С. Історія України-Руси.— Т.1-2.— К., 1994

13. Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва;

під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 57 – 102.

 

1.  Загальна характеристика культури Київської Русі. Вплив християнства на розвиток давньоруської культури.

 

У ІХ ст. внаслідок тривалого внутрішнього розвитку слов’янських племен утворилась одна з найбільших держав середньовіччя – Київська Русь.

Етнічну основу держави складали військово-племінні союзи південно-західних слов’ян (поляни, древляни, сіверяни, волиняни, уличі, бужани, тиверці, білі хорвати, в’ятичі), їх доповнювали  балтські  племена  (лити,  пруси,  ятвяги  та  ін.),  угро-фіни  (меря,  мурома, мордва), тюркські народності (печеніги, торки, клобуки).

На першому етапі існування політичною формою держави була ранньофеодальна монархія з елементами федералізму, у 30-х рр. ХІІ ст. в результаті феодальної роздрібненості Київська Русь розпалася на понад півтора десятка суверенних князівств, більшість із яких через нескінченні усобиці, напади кочівників і монгольську навалу економічно та політично занепали   і   втратили   своє   колишнє   значення.   Київська   Русь   як   могутня   держава   з самобутньою культурою проіснувала до 40-х рр. ХІІІ ст. і впала під ударами монголо- татарських завойовників.

Культура Київської держави – яскраве та багатогранне явище, що стало наслідком тривалого внутрішнього розвитку слов’янського суспільства та кращих традицій світової цивілізації. Високий злет культури Київської Русі зумовили суттєві зрушеннями в різних сферах суспільного життя: розвиток феодальних відносин, становлення державності, відокремлення ремесла від сільського господарства, виникнення міст, пожвавлення торгівлі, активізація та розширення міжнародних контактів, запровадження християнства тощо.

В історії Київської Русі можна виділити дві культурні епохи: дохристиянську (VІІ – ІХ ст.) і християнську (після запровадження у 988 році християнства як офіційної релігії Володимиром Великим).

Поділ цей умовний, оскільки впливу християнства Київська Русь зазнала задовго до

 

того, як воно стало державною релігією. Поширення християнства розпочалась у ще в ІV ст. з  місіонерської  діяльності  греків   у  Подніпров'ї.  Численні  писемні  джерела  зберегли свідчення про