Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія української культури 002

Тип роботи: 
Курс лекцій
К-сть сторінок: 
102
Мова: 
Українська
Оцінка: 

існували три музичні культури різного походження і призначення –

народна, професійна (інструментальна) і церковна музика (церковні співи).
Записів народної музики періоду Київської Русі не існує, відтворити її неможливо. Походить вона з язичницьких часів і пов’язана з календарно-обрядовою поезією (колядками, щедрівками, веснянками, русаліями, купальськими піснями), з трудовою діяльністю (обжинкові пісні), шлюбно-сімейними відносинами (весільні пісні) і навіть зі скотарством, полюванням, віщунством. Носіями народного мистецтва були скоморохи, які поєднували якості актора, танцюриста, співака, музиканта-інструменталіста, акробата. Вони були постійними учасниками народних розваг, свят, урочистих подій; нерідко їх запрошували до боярських та княжих дворів, хоча церква засуджувала це.
Князі утримували при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків, танцюристів. На одній із фресок Софіївського собору зображений великий придворний оркестр із 11 музикантів. Музика супроводжувала також ратні походи княжих бойових дружин. Особливу роль тут відігравали труби і бубни.
Багатство і різноманітність інструментів свідчать про високий рівень музичного мистецтва. В Київській Русі були поширені такі інструменти: струнні — гудок, смик, лютня, гуслі;  духові  —  роги,  труби,  сурми,  свистки,  сопілки,  дудки,  жалійки,  волинки,  органи; ударні — бубни, тарілки, дзвіночки, брязкальця.
На музичній культурі Київської Русі позначився вплив Візантії, звідки прийшла церковна музика, гімнографія, система нотації і запису музики. Надзвичайно поширився церковний спів, у якому панували жанри канону і кондаки. Його основою стало восьмигласся, коли кожен з восьми гласів (ладів) мав свої мелодійні формули, наспіви, тексти. Церковний спів був монодичним, акапельним (без музичного супроводу), мав два стилі – кондакарний (сольний, з досить складною мелодикою, розрахованою на професійне виконання) і знаменний (хоровий, речитативний, йому притаманна величність, універсальність, зручність запису).
У Київській Русі з'явилися центри навчання співу. Це, зокрема, великий хор та школа
при Десятинній церкві, двір деместиків — співаків-солістів, які були одночасно диригентами й учителями співу. Важливу роль у формуванні й поширенні музичної традиції відігравала
 
Києво-Печерська лавра. Серед відомих майстрів церковного співу слід назвати деместика та піснетворця Стефана.
Давнім видом музичної культури є дзвонна музика. Дзвонами повідомляли про нашестя ворога, пожежі, військові перемоги, скликали народне віче.
Отже, культурний розвиток Київської Русі знаходився на високому рівні, значно вищому низки європейських держав. Культурний бум спричинили державотворчі процеси, прийняття християнства та власна культурна традиція. Давньоруська культура посідала значне місце в культурному житті Європи, виступала частиною єдиної середньовічної цивілізації.
 
3.Соціокультурні процеси та мистецькі здобутки
Галицько-Волинського князівства.
Культура  Галицько-Волинського  князівства  –  складова  частина  історії  Давньої  Русі
періоду феодальної роздробленості. У 30-х рр. ХІІ ст. в результаті феодальної роздрібненості
Київська Русь розпалася на окремі землі (князівства).
У 1199 р. волинський князь Роман приборкав боярську верхівку і об’єднав Галичину і Волинь, у 1202 р. він оволодіває Києвом і стає великим князем. Центром своєї держави він обрав близький до західних кордонів Галич. Найвищого розвитку Галицько-Волинське князівство досягло у 30 – 60 рр. ХІІІ ст. за правління Романового сина – Данила Галицького. Це було одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості, до його складу входили галицькі, перемишльські, звенигородські, теребовлянські, володимирські, луцькі, белзькі і холмські землі, а також територія сучасного Поділляі Бессарабії. Галицько- Волинське князівство вважають першою етнічною українською державою. Воно занепало через відсутність міцної княжої влади і надмірно сильної боярської аристократії, у 1349 р. Галичина була захоплена сусідньою Польщею, а Волинь – Литвою.
Культура Галицько-Волинського князівства мала тісні взаємозв’язки з культурою інших земель Стародавньої Русі, що пояснюється єдністю економічних та політичних інтересів княжих династій, попереднім культурним надбанням. Разом з тим Галицько-Волинське князівство мало тісні культурні взаємозв’язки з країнами Західної Європи, що виявилось у торгівлі та дипломатії. Воно перебувало під впливом різних культурних традицій – Київської Русі та Візантії, Західної та Центральної Європи та азійського Сходу.
Провідну роль у культурному житі країни займала Волинь, а саме м. Володимир, яке прославилося завдяки діяльності князя Василька, великого книжника і філософа, як сказано в літописі. Другим за значенням був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам’ятками письменства – Галицько-Волинським літописом та Галицьким Євангеліє.
Яскравим виявом високого рівня культури була архітектура краю. Визначальним було культове будівництво. Причому на ранньому етапі, коли князівство перебувало у складі київської держави, мистецтво та архітектура розвивались у руслі традицій київсько- візантійського стилю. Але починаючи з ХІІ ст. усе яскравіше проявляються місцеві особливості – будуються церкви з білого каменю з широким застосуванням рельєфних прикрас, що характерно було для романського стилю, який панував у Європі в ХІ – ХІІ ст. В одному лише Галичі було не менше 30 монументальних споруд. У 1157 р. Ярославом Осмомислом був зведений Успенський собор – третій за розміром собор Київської Русі, найбільша святиня й окраса княжого Галича, яскравий зразок галицької білокам’яної архітектури. На жаль, зберігся від нього лише фундамент. До наших днів збереглась лише церква св. Пантелеймона, збудована 1200 р., у якій можна побачити такі ознаки романського стилю, як восьмигранні колони з капітелями, яких не було в давньоруському оздобленні.
У ХІІІ – ХІV ст. закладається низка нових міст і замків, наймогутнішими серед яких були Луцьк, Острог, Кременець, Олесько, Хотин, Білгород-Дністровський, Холм,
Фото Капча