Історія української культури 002

 

З Італії ідеї Відродження поступово проникають у Францію, Англію, Нідерланди, Німеччину. Вплив західноєвропейських ідей позначився й на духовному житті українців. Виявом ренесансних тенденцій в українській культурі є розширення кругозору, сфери пізнавальних і наукових інтересів людини, поступова секуляризація, вивільнення інтелектуальної діяльності, освіти, науки, філософії, мистецтва з-під впливу церкви, розвиток друкарства, підвищення освіченості різних верств населення, помітне зростання інтересу до земного світу й людини, зростання кількості міст і збільшення значення міської (світської за своєю суттю) культури. Проникнення і розвиток ренесансно-гуманістичних ідей в Україні пов’язане з діяльністю цілої плеяди вчених, філософів, культурних діячів, митців – людей європейської освіти, блискуче ерудованих, з широким колом інтересів, по-новому мислячих (Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський, Григорій Чуй Русин, Юрій Рогатинець, Кирило-Транквіліон Ставровецький та ін.). Виявом реформаторських тенденцій стало виникнення нової греко-католицької (уніатської) церкви, антикатолицький козацький рух під проводом Северина Наливайка, Петра Сагайдачного.

 

2.1. Розвиток освіти. Українські гуманісти.

 

Майже до середини ХV ст. українські школи зберігали в основних рисах принципи шкільництва Київської Русі. Початкові школи, як правило, існували при монастирях, церквах або маєтках великих феодалів. Учні отримували в них елементарні знання з письма та  лічби.  В  Україні  з  кінця  ХVІ  ст.  засновуються  протестантські  та  єзуїтські  колегії3. Українці, які не мали рівноцінних православних шкіл, віддавали своїх дітей до цих колегій,

де ті зовсім втрачали ознаки національної ідентичності. В Україні майже до кінця ХVІ ст. не було середніх на вищих навчальних закладів, тому вже з середини ХІV ст. помітно зростає  кількість  українців,  які  здобували  освіту  в  європейських  університетах: Краківському, Празькому, Болонському, Кеніґсберзькому, Гейдельберзькому та ін. Навчаючись за кордоном, українські студенти знайомились із передовими науковими здобутками, переймались гуманістичними та реформаційними ідеями, а після повернення на рідну землю, поширювали здобуті знання.

 

Таким був Юрій Дрогобич ( Котермак, бл. 1450 – 1494), який навчався в Краківському та Болонському університетах, став доктором філософії та медицини, був ректором найстарішого в Європі Болонського університету (1481 – 1482), професором медицини та астрономії Краківського університету (1487 – 1494). Ю. Дрогобич – автор першої відомої друкованої книги українського автора «Прогностична оцінка року Божого 1483» (Рим, 1483). Є думка, що його лекції у Краківському університеті могли слухати німецький поет-гуманіст Конрад Цельтіс та польський астроном Миколай Коперник.

 

Першим поетом-гуманістом України вважається Павло Русин з міста Кросно (бл. 1470

–  1517).  Він  навчався  в  Краківському  та  Грейфсвальдському  університетах.  Викладав  у

 

Краківському та Віденському університетах.

 

Людиною енциклопедичних знань був Станіслав Оріховський-Роксолан (1513 – 1566)

– суспільно-політичний діяч, публіцист, оратор, філософ, історик. С. Оріховського у Західній Європі називали «українським (рутенським) Демосфеном» та «сучасним Цицероном». Вище згаданих  та  багатьох  інших  діячів  та  учених  вважають  основоположниками гуманістичної культури в Україні у ХV – ХVІ ст. Ідеї гуманізму, яскраво виражений антропоцентризм ренесансного мислення, що утверджувало велич і винятковість земної людини, пробуджувало інтерес до людських цінностей характерний для української латиномовної літератури. Серед найяскравіших представників її були Ю. Дрогобич, Павло Русин з Кросно, Григорій Чуй Русин, Себастян Кленович та ін.. Вони писали свої твори латинською мовою, але тематика творчості, національне самоусвідомлення дають нам підстави віднести їх спадщину до української культури. Поета С. Кленовича «Роксоланія» – це поетичний опис України ХVІ ст., який, крім того, що має значну естетичну вартість, є також цінним історичним джерелом.

 

2.2. Діяльність братств та культурно-освітніх осередків.

 

Під впливом західноєвропейських гуманістичних і реформаційних ідей в українській освіті на межі ХVІ – ХVІІ ст. відбуваються найвагоміші зміни. Створюються якісно нові навчальні заклади, які ґрунтуються на національних традиціях, поєднують вітчизняний і передовий європейський досвід.

 

Особливу роль у цьому процесі відіграли братства – національно-релігійні та громадсько-культурні об’єднання міського населення, православного духовенства, шляхти, які почали виникати у кінці ХVІ ст. для захисту соціально-економічних інтересів і духових цінностей українського народу.

 

Церковні братства існували в Україні з глибокої давнини, але особливу активізували свою діяльність після Люблінської унії 1569 р. і в період підготовки Брестської унії 1596 р. Братства організовувалися при церквах з метою утримання порядку в храмах, забезпечення їхніх матеріальних потреб, опікувалися хворими парафіянами, допомагали бідним. Але згодом вони все активніше включаються у суспільно-політичний, національно-визвольний та релігійний рух, стають осередками розвитку української культури. Братства у багатьох питаннях  ставили  цілі,  подібні  до  тих,  що  їх  вирішували  реформаційні  течії  у Західній Європі. У братському русі активністю вирізнялися Львівське Ставропігійське, Луцьке Хрестовоздвиженське та Київське братства. Значний внесок здійснило Львівське братство у розвиток українського шкільництва. Воно виступало засновником Львівської братської школи, відкритої наприкінці 1585 р. З появою братських шкіл підвищується рівень викладання і поглиблюється зв'язок освіти з національним життям. Львівська братська школа мала елементи вищої освіти, хоч за програмою братські школи були закладами середнього типу. Братські школи були загальнодоступними, у них навчалися на кошти братств сироти, діти бідних батьків. Більш заможні вносили гроші в залежності від своїх можливостей.