Історія української культури 002

 

У цей же час зміцнюється і Московська держава, володарі якої завершили підпорядкування етнічно російських земель і почали нестримну експансію за її межі. Московські правителі, привласнивши собі титул «государя усієї Русі», керуються ідеєю, що всі землі колишньої Київської Русі повинні бути приєднані до Московської держави.

 

Наприкінці ХІІІ – на початку ХІV ст. угорські феодали встановили свою владу над

Закарпаттям. Потрапили під владу молдавських феодалів землі Буковини.

 

Упродовж ХІV – ХVІ ст. тривала нерівна боротьба з татарською ордою, що панувала на північному узбережжі Чорного моря і завдавала величезних збитків матеріальній і духовній культурі українського народу. Ні литовський, ні польський уряд не спромоглися організувати надійну оборону українських земель перед татарами. Це завдання спромоглося виконати українське козацтво, що не лише відіграло визначальну роль в обороні України перед татарами та іншими поневолювачами, а й упродовж століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку нашого народу.

 

Вирішальною у долі України подією стали Люблінська унія 1569 р., згідно з якою Велике князівство Литовське об’єднувалося з Польським королівством в єдину державу – Річ Посполиту (буквальний переклад польською мовою латинського слова «республіка» –

«справа народна»). За ухвалами Люблінської унії майже всі українські землі (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина) опинилися під владою Польщі. Унаслідок цієї події на українських землях докорінно змінилася соціокультурна ситуація. Знищуються рештки автономії і державних традицій. Господарське і суспільне життя перебудовується   за   польськими   зразками.   Поширюється   католицизм,   засновуються

 

католицькі (єзуїтські) освітні заклади, насаджується польська і латинська мови. Це призводить до послаблення православної церкви, яка для українців за умов відсутності власної держави залишалася важливим фактором збереження національної самобутності та ідентичності.

 

1596 р. було укладено Брестську церковну унію про об’єднання православної та католицької церков. З єдиної православної церкви утворилася так звана уніатська (греко- католицька) церква (з’єднана з Ватиканом) і православна церква, яка у другій половині ХVІІ ст. потрапила у залежність від московського патріарха. Вище православне духовенство, частина шляхти і міщан пішла за унією. Однак більшість рядового духовенства та частина шляхти на чолі з князем Костянтином Острозьким, братства, селяни й козацтво залишилися на позиції православ’я. Рішення Брестського церковного собору спричинили розкол в українському суспільстві, породили потужний антикатолицький рух. Усі ці зміни безпосередньо позначились на особливостях формування та розвитку української культури. Але не зважаючи на те, що зовнішньо- та внутрішньополітичні обставини того часу були складними, все ж вони не могли спинити суспільного та економічного розвитку України, який у ХІV – ХVІ ст. набирає нових обертів. У цей час активізується розвиток ремесел, цехового  виробництва,  пожвавлюються  зовнішньоекономічні  та  торгівельні взаємовідносини. Зростає політична та економічна могутність міст, чому сприяло запровадження магдебурзького права. У містах формується численна, економічно заможна міщанська верства, яка стає основою розвитку культури.

 

Незважаючи на загострення релігійної ситуації після Брестської унії, у багатоетнічній державі Речі Посполитій відбувався діалог польської, литовської, білоруської та української культур, що ініціював позитивні зрушення:

 

• Розвиток  законодавства  (Литовські  статути  1529-1588  рр,  у  яких  відбився  вплив римського права, «Руської правди» та ідей епохи Відродження).

• Поява  друкарства  (перші  книги  слов'янською  мовою  надруковані  Швайпольтом Фіолемблизько   1480-90-х   рр.,   Франциском   Скориною   1517-20   рр.,   Іваном Федоровим: друк слов’янської «Азбуки» 1574 р. та «Острозької Біблії» 1578 р.).

• Формування національних мов.

• Утвердження  нових  архітектурних  стилів  (готичний  стиль,  ренесансний  стиль,  а пізніше й бароко).

• Розвиток  нових  літературних  жанрів  (під  впливом  ідей  реформації  та  гуманізму з’являється полемічна література, розвивається світська, так звана міщанська література – сатиричні поеми, повісті, дидактичні оди, драми).

 

2.   Українська духовна культура в період Відродження та Реформації ХІV – ХVІ ст. як складова загальноєвропейських культурних процесів.

 

Відродження  або  Ренесанс  (фр.  Renaissanc,  італ.  Rinascimento)  –  культурно- філософський рух кінця Середньовіччя – початку Нового часу (XIV – XVI ст.), що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.

 

Термін «Ренесанс» («Рінашименто») було введено в XVI ст. італійським живописцем та істориком мистецтва Дж.Вазарі для позначення періоду італійського мистецтва ХІІІ – ХVI ст., що характеризувався опорою на античність. Пізніше під цим поняттям розуміють формування нового світогляду, нової концепції людини (вільної, динамічної, критично мислячої, кмітливої, енергійної, самодостатньої), звільнення від середньовічних догм. Фр. філософ і письменник Вольтер та ін. просвітники протиставляли цей період Середнім вікам, які вважали відсталими в культурному відношенні, а період XIV— XVI ст. був, на їхню думку, добою справжнього відродження науки й мистецтва.

 

Характерні ознаки культури Відродження:

 

1. Індивідуалізм та емансипація1 особистості від впливу церкви.

 

2. Світський характер мислення і суспільної поведінки людини.

 

3. Секуляризація2 мистецтва.

 

4.Зміна соціального статусу митця з ремісника на вільну, творчу самодостатню особистість.

 

5. Ідеологічною основою Відродження став гуманізм (від лат. humanus – людяний, людський;

віра в силу й волю людини-героя, в те, що людина - міра всіх речей).

 

6. Розповсюдження