Історія української культури 002

 

У кінці ХVІ ст. в Україні виникає новий тип школи – греко-слов’яно-латинської, у якій давньоруські культурно-освітні традиції поєднувалися із досягненнями західноєвропейської  школи  і  науки  того  часу.  Першою  навчальною  установою  такого

 

типу стала Острозька греко-слов’яно-латинська колегія, заснована близько 1576 р. відомом діячем і меценатом української культури К.Острозьким (1526 – 1608). Навчання здійснювалося за поширеною у Європі системою «семи вільних мистецтв», яка поділялася на тривіум – граматику, риторику і діалектику і квадривіум – арифметику, геометрію, музику, астрономію. Особлива увага приділялася вивченню слов’янської, грецької та латинської мов. Складовими частинами Острозького культурно-освітнього центру разом із колегією, були літературно-науковий гурток, бібліотека та друкарня, яку у 1577 – 1582 рр. очолював Іван Федоров.

 

Сучасники називали Острозьку колегію академією. ЇЇ першим ректором був Герасим Смотрицький – письменник і культурно-освітній діяч ХVІ ст. Тут працювали вчені, письменники, перекладачі з високою гуманістичною культурою. Серед них – священик, публіцист, філософ Дем’ян Наливайко (рідний брат козацького ватажка С. Наливайка), письменники-полемісти Василь Суразький, Клірик Острозький, поет і перекладач Андрій Римша  та  ін.  Найголовнішою  культурною  пам’яткою  Острозького  центру  було  перше видання  повної  художньої  ілюстрованої  Біблії  церковнослов’янською  мовою  1581  р.

«Острозька Біблія» була найпершою друкованою Біблією не тільки на сході слов’янства, але й серед усього слов’янського світу. Серед відомих вихованців Острозької колегії були майбутній гетьман П. Конашевич-Сагайдачний та письменник, церковний діяч М. Смотрицький.

 

Наприкінці ХVI поч. ХVII ст. сприятливі умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615—1616 pp. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів України — Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького (пізніше — митрополита Иова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її реформуванні в Києво- Могилянській колегіум (1632), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині XVII ст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії.

 

2.3. Полемічна література.

 

Серед релігійних, культурно-освітніх та громадських діячів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. було немало талановитих письменників-полемістів. Полемічна література як оригінальне явище української духовної культури дістало таку назву від свого головного завдання – полемізувати з представниками інших конфесій, насамперед католицизму, що прагнули поширити свій вплив на православне населення.

 

Полеміка між православними і католиками ХVІ ст. досягла своєї кульмінації у період підготовки  і  підписання  Брестської  унії  1596  р..  Полеміка  велася  не  лише  довкола розходжень, які існували у віровченні, а й торкалась важливих питань культурного і громадського життя українського народу. Письменники-полемісти, серед яких варто згадати Герасима і Мелетія Смотрицьких, Івана Вишенського, Василя Суразького, Христофора Філалета, Захарію Копистенського, Клірика Острозького та інших, обстоювали право народу на свою віру, звичаї, мову. Вони гостро засуджували і вище православне духовенство за його користолюбство, моральний занепад, зраду інтересів свого народу.

 

Першим визначним полемістом з православного боку вважається Герасим Смотрицький (перша половина ХVІ – 1594), автора книги «Ключ царства небесного», надрукованої 1598 р. в Острозі. З католицького і греко-католицького табору активно полемізували Петро Скарга, Іпатій Потій, Щасний Жебровський, Бенедикт Гербест. За підрахунками дослідників, у ході полеміки було створено близько140 великих полемічних творів, з яких близько 80 написано католиками та уніатами та 60 – православними авторами. Незважаючи   на   те,   що   полемічна   література   мала   переважно   релігійно-догматичний

 

характер, вона мала і мистецьку цінність. Письменники-полемісти у своїх творах вдавались до  ораторського  мистецтва,  наводили  легенди,  байки,  перекази,  зверталися  до  народної поезії.

 

Інший відомий письменник-полеміст Мелетій Смотрицький (Максим Герасимович Смотрицькй;  1577—1633)  –  український  мовознавець,  письменник,  церковний  і  освітній діяч. Є автором повного курсу церковнослов'янської мови – унікальної «Граматики слов'янської» (1619), де подано орфографію, морфологію, синтаксис. Він увів нову літеру на позначення дзвінкого проривного приголосного – ґ, узаконив вживання букви й. Виділив вісім частин мови: ім'я, містоименіє, глагол, причастіє, нарічіє, предлог, союз, междометіє. До поч. ХІХ ст. «Граматика...» Смотрицького була основним підручником церковнослов'янської мови, він витримав багато видань.

 

Іван Вишенський (1545-50—1620) український письменник-полеміст. Народився в м. Судова Вишня (Львів. обл.). У 70-х рр. ХVI ст., не мирячись з феодальним ладом Речі Посполитої, став ченцем Афонського монастиря (півострів Афон у Греції), що був у ті часи центром православного чернецтва на Сході. Підтримував зв’язки з Львівським братством. Літературну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. Відомо 16 творів, найвизначніші з яких спрямовані проти Берестейської церковної унії: «Послання до єпископів...», «Писання до