Історія української культури 002

Іконопис  Галицько-Волинського  князівства  розвивався  під  русько-візантійським впливом, проте зображення більш реалістичні, яскравіші, життєрадісніші. Наприклад, ікона

 

Юрія-змієборця   (кін. ХІV   –   поч. ХV),   знайдена   поблизу   Дрогобича   і   зберігається   у Львівському державному музеї українського мистецтва; Красилівська Богородиця (ХІІІ). Про високий рівень іконопису в Галичині свідчить той факт, що після захоплення Львова польським  королем  Казимиром  у  1349  р.  він  запросив  львівських  художників розмальовувати  свій  палац  у  Кракові.  Новими  в  Галицькій  Русі  були  литі  олов’яні  та бронзові ікони.

Розвивався фресковий і мозаїчний живопис, хоча мозаїчні панно не збереглись. Але з’являються вітражі, які називали римським склом і які є свідченням романського, навіть готичного стилю. Розвивається й рельєфна пластика. У всіх давньоруських землях були відомі галицькі кахлі з рельєфними зображеннями, які збереглись до наших днів.

Найвагомішою літературною пам’яткою був Галицько-Волинський літопис, який під впливом західноєвропейських хронік мав характер цілісного біографічного твору. Розповідь то забігає вперед, то повертається назад.

Отже, Галицько-Волинському князівству належить почесне місце у формуванні української культури, зміцненні її зв’язків з культурами інших західноєвропейських країн.

 

 

 

Лекція 4.Українська культура в епоху Відродження та Реформації (ХІV – ХVІ ст.) План

1. Суспільно-політичні та історичні умови в Україні ХІV – ХVІ ст.

2. Українська духовна культура в період Відродження та Реформації ХІV – ХVІ ст. як складова загальноєвропейських культурних процесів.

2.1. Розвиток освіти. Українські гуманісти.

2.2. Діяльність братств та культурно-освітніх осередків.

2.3. Полемічна література.

2.4. Розвиток книгодрукування в Україні. Острозька Біблія.

3. Архітектура та образотворче мистецтво, музична культура України періоду

Відродження.

4. Феномен козацької культури.

 

Словник

Люблінська унія, Брестська церковна унія, Ренесанс, реформація, гуманізм, гуманісти,

братство, греко-слов’яно-латинська школа, колегія, полемічна література, ренесансний, готичний та романський стилі в архітектурі, кант.

Основна література

1.  Історіяукраїнськоїкультури:Курслекцій/Л. В. Анучина,О. В. Бурлака,

О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010.

2.  Історія  української  культури:  Навч. посіб.  /  О. Ю. Павлова,  Т. Ф. Мельничук,  І. В.

Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012.

3.  Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :   http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

 

Додаткова література

4.  Білодід І.К. Києво-Могилянська академія і розвиток східнослов’янських літературних

мов у XVII-XVIII ст. – Київ, 1973

5.  Висоцький    О. Ю.    Історія    української    культури:    Навчальний    посібник.    — Дніпропетровськ : НМетАУ, 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела :  http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

6.  Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва;

під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010.

7.  Українські гуманісти епохи Відродження. – К., 1995.— Ч. 1-2

 

1. Суспільно-політичні та історичні умови в Україні ХІV – ХVІ ст.

 

Українська  культура  ХІV  –  ХVІ  ст.  багатогранна  та  багатоджерельна,  вона відзначається складністю, суперечливістю і різноспрямованістю духовних орієнтирів. Її розвиток відбувався у непростих суспільно-політичних та історичних умовах. Розпад Київської Русі та монголо-татарська навала у середині ХІІІ ст. з подальшим пануванням Золотої Орди призвели до занепаду економічного, політичного і культурного життя на українських землях. Незважаючи на це, києворуські культурні традиції не перериваються. Ланкою,  що  зв’язувала  попередній  період  з  новим  етапом  розвитку  культури,  стало Галицько-Волинське князівство. Починаючи з ХІV ст. усі державні утворення на українських землях опинилися під іноземною владою. У кінці ХІV ст. більша частина українських земель увійшла до влади Великого князівства Литовського. Цей час виявився більш сприятливим для  розвитку  української  культури,  ніж  роки  татарської  навали.  Литовські  князі  не втручалися в існуючі порядки, дотримуючись правила: «Ми старовини не рушимо, а новини не вводимо». Багато литовських магнатів прийняли православ’я, споріднювалися з українськими та білоруськими князями. Староукраїнська (руська) мова була визнана офіційною.  Вона  використовувалася  при  складанні  законодавчих  актів,  грамот, розпоряджень, судових ухвал тощо. Таким чином, у межах Литовського князівства було досягнуто певного культурно-історичного порозуміння між різними етносами.

 

Дещо інша ситуація склалася на українських землях, які потрапили у ХІV – першій половині ХV ст. у польську залежність (Галичина, Волинь). Тут було скасовано автономію, впроваджено польське право і судочинство. Панівні кола Польщі підтримували експансію католицької церкви, активно проводили політичну асиміляцію українського населення. За умовами польсько-литовського договору 1385 р. (Кревська унія) литовський князь Ягайло, ставши у результаті шлюбу польським королем, зобов’язувався прийняти католицизм і прилучити Литву з усіма українськими землями до Польського королівства. Кревська унія відкрила шлях до поступової колонізації українських земель та наступу католицизму. Зароджувався гострий релігійний, соціальний та національний конфлікт, який згодом поширився на всі сторони