Історія української культури 002

Музичне мистецтво України в повоєнний період характеризується творчістю таких композиторів, як К.Данькевич, Д.Клебанов, А.Філіпенко, Г.Жуковський, А.Свєчников, М. Вериківський, В. Гомоляка, К.Домінчен, М.Колесса, Г.Майборода, А.Кос-Анатольський, С.Людкевич, Ю.Мейтус, А.Штогаренко, Б.Лятошинський, композитор-житомирянин М.Скорульський (працював у Житомирі). В Житомирі народився піаніст світової слави Святослав Ріхтер (1915–1997).

Плідно співпрацювали поет А.Малишко і композитор П.Майборода, які подарували народові «Київський вальс», «Білі каштани», «Ми підем, де трави похилі», «Ти – моя вірна любов», «Пісню про рушник», «Пісню про вчительку», «Стежину». Ці пісні звучали в усіх куточках республіки – від столиці до найвіддаленішого села, а «Пісня про рушник» з легкої руки Д.Гнатюка облетіла увесь світ. Яскраву серію пісень створив учень М.В.Хомичевського (Бориса  Тена)  по  музичній  лінії,  композитор  О.Білаш  («Два  кольори»,  «Лелеченьки»,

«Ясени», «Цвітуть осінні тихі небеса»).

Популярністю серед глядачів і слухачів користувалися Державний заслужений академічний український народний хор під керівництвом Г.Верьовки, створений 11 вересня

1943 р. Київська державна академічна капела «Думка» під керівництвом О.Сороки, Львівська державна хорова капела «Трембіта» під керівництвом П.Муравсько-го, Державна капела бандуристів УРСР під керівництвом О.Міньківського, Державний симфонічний оркестр.

Скарбниця образотворчого мистецтва поповнилася творами М.Дерегуса, М.Божія, К.Трохименка, О.Шовкуненка, В.Бородая, Т.Яблонської. Остання стала одним з основоположників і фундаторів фольклорного напрямку в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивався, хоч із труднощами, в наступні десятиріччя.

Як графік плідно працював відомий художник Василь Касіян (1896–1976). Він є автором ілюстрацій до «Кобзаря» Т.Шевченка (1934, 1944, 1949, 1954, 1974), до повістей

«Борислав сміється» І.Франка (1948), «Земля» О.Кобилянської (1950, 1954), до новел В.Стефаника (1958). Значний внесок зробив В.Касіян у розвиток мистецтва плаката, який посів провідне місце серед інших видів обра-зотворчого мистецтва під час Великої Вітчизняної війни. Виразністю та переконливістю відзначалися його твори: «На бій, слов’яни!» (1942) та оригінальна за задумом серія «Гнів Шевченка – зброя перемоги» (1942). На твори Т.Шевченка створив серію плакатів «Вражою злою кров’ю волю окропіте!» (1942) О.Довгаль.

В перші повоєнні роки основні культурні центри української еміграції містилися в

Німеччині та Австрії. В 1949–1950 рр. вони поступово перемістилися до США та Канади

 

 

 

.

2. Хрущовська «відлига» та її вплив на розвиток української культури.

60-80-ті роки зовні виглядають найбільш стабільним часом радянської історії, але і вони пронизані глибокими внутрішніми протиріччями. З приходом до влади М. Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає «відлига». Свою назву цей час отримав за повістю І. Еренбурга, яка дуже точно передала зміст епохи. Це — десталінізація суспільного  життя,  певна  демократизація,  реабілітація  засуджених,  повернення  багатьох імен, певна свобода творчості, що породило безліч надій. Однак реформи до кінця доведені не були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відкат перетворень, що призвів до «застою». Проте для культури хронологічно короткий період

«відлиги» мав величезне значення і далекосяжні наслідки. Атмосфера кінця 50-х років привела   до   формування   цілого   покоління   так   званих   «шестидесятників» —   вчених, письменників, художників, які відзначалися непримиренністю до ідеологічного диктату, повагою до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи. По-різному складалися їх стосунки з владою, але загалом творчість цього покоління

 

визначила шляхи всього подальшого розвитку української культури.

Процес реабілітації торкнувся тільки репресованих діячів більшовицької партії – В.Затонського, С.Косіора, М.Скрипника, Ю.Коцюбинського, В.Примакова, Г.Петровського та інших. Про ре-абілітацію українських небільшовицьких політичних та культурних діячів не йшлося. Разом з тим було перевидано «Словник української мови» Б.Грінченка, великі торжества пройшли з нагоди 100-річчя від дня народження І.Франка. З 1957 р. почали виходити такі журнали, як «Радянське право», «Економіка Радянської України», «Народна творчість та етнографія», «Український історичний журнал». Було створене Міністерство вищої освіти УРСР, здійснено, щоправда непослідовно, спробу провести українізацію університетів.

Лібералізація політичного режиму зробила «залізну завісу» між радянським і західним світами менш щільною. В Україну почала проникати західна культура. З’явилися раніше недоступні  книги  А.  де  Сент-Екзюпері,  А.Камю,  Ф.Кафки,  Е.М.Ремарка,  Е.Хемінгуея  та інших талановитих письменників. З 1958 р. відновилося видання журналу «Всесвіт», який друкував найкращі зразки сучасної західної літератури українською мовою. Західна культура суттєво впливала на формування світогляду молоді, утвердження в її свідомості загальнолюдських цінностей.

«Відлига», десталінізація суспільства після XX з’їзду КПРС створили сприятливі умови для літературно-художньої творчості, демократизуючи і гуманізуючи її. Здійснюючи давні  задуми,  В.Сосюра  написав  щиру  автобіографічну  повість  «Третя  рота»,  поеми

«Розстріляне безсмертя» і «Мазепа». Тоді опублікувати їх не вдалося. Нові грані давно визнаного  таланту показали  інші  метри  поетичного  слова  –  П.Тичина,  М.Бажан, М.Рильський. Характеризуючи творчість своїх старших колег по перу, А.Малишко писав:

«Якщо поетичну творчість порівняти з іншими видами мистецтва, то Павло Тичина найвище стоїть до симфонічної музики, Максим Рильський – до живопису, Володимир Сосюра – до ніжної ліричної акварелі».

Плідно працював М.Стельмах, з-під пера якого вийшли романи: «Кров людська – не водиця», «Правда і кривда», «Хліб і сіль», «Дума про тебе», «Чотири броди». Одним з провісників «відлиги» був відомий письменник О.Гончар, якого Михайло Шолохов назвав славним і справжнім прозаїком. У 60–80-х рр. він виступив з творами «Тронка», «Циклон»,

«Берег  любові»,  «Твоя  зоря»,  «Чорний  яр».  Світове  визнання  здобув  роман  О.Гончара

«Собор» (1968). Письменник