Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія української культури

Предмет: 
Тип роботи: 
Інше
К-сть сторінок: 
179
Мова: 
Українська
Оцінка: 

про те, що саме воління є кінцевою основою зібрання всієї тканини людського різноманітного існування в цілісності певного історичного процесу. Вона набирає у нього вигляду найскладнішої для волюнтаристського світогляду і, між іншим, для націоналістичної ідеології проблеми історичної мети культурного поступу. Йдеться про те, що, зрікшись просвітницького розуміння людського поступу як культурно-історичного розвою на засадах «світла людського розуму» до розумно визнаної історичної мети, волюнтаристське тлумачення історії має відповісти на питання, яке сам Ніцше довершено формулює так. Чи можливо, вилучивши з історичного поступу уявлення мети, «незважаючи на це, все ж таки говорити так процесу? – Це було б так лише в тому разі, якби в межах самого процесу, у кожної його миті, щось досягалось – і щоразу одне й те саме». Або, іншими словами, що може замістити всю ту духовну культурницьку надбудову, яка задає весь комплекс регулятивних ідей та ідеалів у людській культурі у формі науки, мистецтва, моралі, релігії, а також зумовлює перспективи історичного поступу і культурного розвою людства? Що здатне слугувати основою для збирання культури в єдність життєвого світу й, що одне й те саме, надати людському буттю іншого – справді життєвого – сенсу? У цих запитаннях ми торкаємось справжніх глибин не тільки Ніцшевої концепції «вічного повернення», але й конститутивного для кожної культури руху обернення до сенсоутворюючих основ людського буття. У розв’язанні складного комплексу проблем, пов’язаних із грунтовним подоланням просвітницького розуміння світу культури, Ніцше спирається на головні характеристики феномена воління. Ідея вічного повернення того самого в його культурно-історичному сенсі означає узагальнено-філософське вираження того реального для культурного процесу факту, що в кожному моменті історичного поступу, виходу за межі «старого» людина настановлена не стільки на майбутнє і модерне – «нове», скільки завжди зберігає оберненість до історичної самототожності, природної тяглості традиційного життя. Інакше кажучи, в кожному акті власного існування і дії свідомості, спрямованого формування, предметного перетворення, діяльності, вчинку або пізнання, взагалі культурної трансценденції – людина завжди зберігає як їх граничну основу – позараціональну і позасвідому – оберненість до «того самого», тобто до традиційно-природної тяглості, незмінності, тотожності собі самому життєвого світу культури. Те, що постає умовою життєздатної реалізації людини, засадою її творчої дії – воління, і зумовлює всі культурно значущі акти людей. У більш деталізованому національно-оберненому світогляді ця абстрактна ідея набуває конкретного вигляду настійливого пропагування й підкреслення культурницько-виховного значення форм звичаєвого, національно-традиційного життя. Етноетика і історично вироблені норми міжлюдського спілкування визнаються в такому разі як базові культурних цінностей, так само як різні форми життєвої поведінки, ритуалів, способів особистісного переживання та реагування на події навколишнього світу. На цій основі здійснюються узагальнюючі пошуки особливої національної психології, вдачі, «людини культури», зокрема «української людини», загубленої у вирі сучасного культурного поступу. Річ у тім, що весь світоглядний сенс волюнтаристської філософії і ідеології тримається та руйнується разом із вимогою якнайповнішого заміщення всього «безгрунтовно»- культурного, а саме всього того, що становить царину цілераціонального культурного життя та свідомо спрямованих культурних дій, актів природного воління, в яких тільки й виявляється аутентичний культурний грунт. Це радикальне перебільшення ідеалів культурного повернення набуває закінченої філософської форми у розумінні автентичного людського життя як волі до самого воління. Конкретного культурницького та ідеологічного вираження ця конструкція набуває в націоналістичному обстоюванні власної культури. Якщо визначити завдання націоналістичного світогляду так, як їх стверджує у своїх працях Дм. Донцов, – як невпинного переслідування просвітницького розуміння культурного поступу, то в узагальненому значенні йдеться про активне формування у національно несвідомих або напівсвідомих масах української національно-вольової свідомості. Проте в поняттях органічної для націоналістично-романтичного світобачення філософії йдеться про пропагування й спрямоване формування не просто культурно свідомої людини, а й самого воління до власної культури. Найстрашніший і найзагрозливіший волюнтаризм націоналізму якраз і полягає в тому, що він спрямовує свої культурно-формуючі дії не тільки на світоглядно-духовне життя людей, як це в ідеалі визнавала просвітницько-діяльнісна традиція культурного виховання «нової людини». Націоналістичне розуміння культури виходить із філософсько-методологічної необхідності спрямованого формування всієї людини і всього природно-культурного в людському житті. Якщо марксистська теорія формування культурної особистості прагнула творити всю особу, хоча була методологічно поцілена лише на створення суспільно-буттєвих умов її виховання, то волюнтаристичний замах поцілений вже на панування над людським водінням, бажаннями, жаданнями, тобто над усім культурним буттям людини. Проте сенс такого суб’єктивізму нелегко осягнути за його явною й такою, що постійно пропагується та підтримується, спрямованістю на всебічне відродження, розбудову, творче відтворення національної, в даному разі української, культури. Щоб осягнути його методологічну та світоглядну обмеженість, слід розглянути феномен національного світу у ширшому контексті філософського розуміння й саморозуміння сучасної культури Філософія культури – це, насамперед, найкультурніша філософія, а філософське осмислення феномена національної культури є найскладнішою та найделікатнішою проблемою сучасності, яку неможливо розв’язати поза теоретичним набутком філософського мислення. 

3. Структура і функції культури. Типологізація культур.
 Культура як суспільно-історичне явище характеризується поліфункціональністю. Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, світоглядна, а також виховна. Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху, завдяки ній соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем. Інформативна функція виконує передачу,
Фото Капча