Історія української культури

двох інших ані в сумі, ані кожен зокрема. І потрібно зазначити, що будь-яка класифікація форм і видів культури, певною мірою, відносна, і в реальній діяльності вони переплітаються, взаємопов'язані між собою. Складність соціокультурної реальності обумовлюється також історичною мінливістю всіх її істотних характеристик. Тому теоретичні поняття суб'єкта, видів і форм культури потребують подальшого тлумачення за допомогою конкретного історичного матеріалу. Згідно з дослідженнями Йоганна Якоба Бахофена, на зорі людської історії кровні узи можна було простежити тільки по материнській лінії, тому жінка-мати виступала правителькою і законодавицею як в роду, так і в суспільстві в цілому. Це проявлялося в пристрої сім'ї, суспільства, в релігії. Бахофеном було встановлено, наприклад, що вірі стародавніх греків в Олімпійських богів передувала віра в богинь, що уособлюють материнське начало. Таким чином, можна говорити про існування матріархального типу культури, провідними ціннісними підставами якого виступали зв'язок із землею і кровні узи, а найважливішою характеристикою – пасивне сприйняття і ставлення до природи. Для матріархальною культури природно рівність людей, оскільки всі вони – діти матерів і діти Матері-Землі. Безумовна материнська любов, не робить ніяких відмінностей між дітьми, незважаючи на їхні заслуги, досягнення чи невдачі, є тим ціннісним підгрунтям, на якому й існує даний тип культури. Для нього немає нічого важливішого, ніж життя людини, немає іншої мети, крім щастя людей, вважає Бахофен. Тривалий перебіг історії призвело до зміни цієї ціннісної парадигми: чоловіки стали правлячою силою в сім'ї та суспільстві. Встановився патріархальний уклад, для якого характерна моногамна сім'я, безумовне верховенство батька в сім'ї та суспільна ієрархія. У сфері релігії на зміну богині-матері приходять боги, які уособлюють чоловіче начало. Вони ж стають верховними божествами. Для патріархального типу культури, на відміну від матріархального, характерно діяльний початок: прагнення людини докладати зусилля до зміни природного оточення, переважання раціонального мислення і пріоритет підпорядкування законам. На зміну рівності приходять принцип коханого сина в ієрархії, найважливішою цінністю вважається підкорення владі. Німецький етнограф Лео Фробеніус (1873-1938) також розрізняв дві первинні культури: матріархальний і патріархальну. До першої належать росіяни, німці та африканські народи, до другої – англосакси, араби-бербери, романські народи та ін патріархальним народам властиво світогляд «з печери», активність у підкоренні природи, тварина почала, раціональність і магія. Для світогляду матріархальних культур характерно рослинне початок і єдність з природою, це – світогляд просторів і емоцій. На думку Фробеніуса, в історії поперемінно домінують або одні, або інші. Цей процес зміни лідерства виступає джерелом розвитку людства. Дослідження дозволяють виявити в самих різних культурах два начала: жіноче і чоловіче, нерозривно пов'язані між собою, змагаються і взаємно доповнюють один одного. Переважання чоловічого начала в культурі обумовлює пріоритет влади, цінності речей, суверенності та незалежності, амбіцій і презентабельності. Жіноче начало забезпечує культурі цінності іншого порядку: якість життя, дбайливість, взаємозалежність і у вищому сенсі людяність. Обидва цих культурних типу відіграють рівновелику роль у життєдіяльності людства, обертаючись у кінцевому підсумку двома характеристиками, іманентно притаманними культурі в цілому: прагненню до зміни, інновацій, та прагненню до стабільності, стійкості.