Історія української культури

Характерні риси історичного типу культури: 

1. Спосіб створення матеріальних цінностей; 
2. Відношення до природи 
3. Неписані правила поведінки; 
4. Самоусвідомлення і само ідентифікація;
5. Світогляд; 
6. Сприйняття інших народів; 
7. Суспільна форма організації індивідів. 

Якщо в основі історичного поділу культури покласти такі три визначальні її детермінанти, як: 

1. спосіб освоєння світу, 
2. світобачення, 
3. форми соціальної організації, 

То історичний розвиток світової культури буде поділятися на культуру первісного, ранньокласового (давнього), середньовічного (феодального), буржуазного (Новий час) суспільства і соціалістичного суспільства. Однак первісна, ранньокласова, феодальна культури мали одну суттєву спільну рису – це були аграрні культури. Змінювались епохи, засоби виробництва, але суть залишалася попередньою. Існувала «пара»: фізична сила людини – природа. Навколо генезис цієї взаємодоповнюючої «пари» і розгорталися в тривалому часі і дуже великому просторі усі історичні події. Але в самій «парі» проходили процеси накопичення інформації про світ і саму людину, що переводили аграрну культуру з одного рівня на інший, її сходження було пов'язане з переходом до більш продуктивних засобів виробництва. На основі їх класифікації К. Томпсон ввів поняття трьох віків: кам'яного, бронзового, залізного. Зазначимо, що вперше ця ідея зустрічається в поемі «Про природу речей» римського філософа, поета К. Лукреція. З першою спробою цілеспрямованого вирощування сільськогосподарських культур розпочинається найбільш довготривалий історичний етап – етап аграрної культури. Радіовуглецевий аналіз предметів із стоянок первісних людей свідчить, що це сталося більш як сім тисяч років тому. В 30-ті роки XX ст. англійський археолог Гордон Чайлд запропонував назвати перехід людської спільноти до землеробства і скотарства неолітичною революцією. Час зародження аграрної культури і культури взагалі хронологічно не співпадають. Культура як така виникає там, де вперше людина користується річчю, створеною не природою, а самим індивідом із природнього матеріалу. Питання про час виникнення локальної різниці в таких предметах сучасна наука повністю не розв'язала і орієнтовно датує його середнім палеолітом. Перехід до землеробства поклав початок суспільному багатству, осідлому способу життя. Ранньоземлеробські спільноти стали соціальною базою перших цивілізацій. Більшість науковців вважає, що ранньоземлеробська культура зародилася на Близькому Сході в період докерамічного неоліту Ієрихона. Однак сучасні археологічні дослідження свідчать, що ранньоземлеробські культури Європи такі ж давні, як і культури Близького Сходу. Чи була самобутньою найдавніша в Європі землеробська культура Балкан, чи вона привнесена з Малої Азії – однозначної відповіді немає. Але пам'ятки цього географічного району свідчать про високий рівень аграрної культури. Наступний етап у розвитку аграрної культури пов'язаний з формуванням перших ранньокласових держав. Найдавніша світова цивілізація Єгипту зародилась в Північно-Східній Африці. «Даром Нілу» називали Єгипет у сиву давнину, так його називав і Геродот. У третьому тисячолітті до Р. Х. в долині Нілу уже існує єдина держава. В період Давнього Царства (2800-2300 рр. до Р. Х.) Єгипет розповсюдив свій вплив на території Сінайського півострова, Південну Палестину і Нубію. Зокрема, похід в Нубію (2800 р. до Р. Х.) дав Єгипту 7 тисяч полонених, 200 тисяч голів худоби. В цей період розвивається садівництво, городництво, виноградарство, окультурюється бджільництво. Зерно – головне багатство аграрної культури Єгипту. При правлінні III царської династії швидко поширюється кам'яне будівництво із застосуванням предметів праці з міді. В період Середнього Царства (2200-1800 рр. до Р. Х.) використовуються предмети із бронзи, розробляються поклади міді на Сінаї, золота – в Північній Нубії. В епоху Нового Царства (1580-1085 рр. до Р. Х.) Єгипет займає провідне становище в Східному Середземномор'ї. В країну ввозиться велика кількість сировини, худоби, золота, полонених. В VII – VI ст. до Р. Х. повсюдно застосовуються предмети праці, виготовлені із заліза. На цей час припадає винайдення шадуфа (важіль, журавель біля криниці), способів муміфікації, вироблення скла. Раби стають основною продуктивною силою. Із завоюванням Єгипту Олександром Македонським (322 р. до Р. Х.) закінчилась епоха фараонів, розпочався період Елінізму. До сьогодні вчені світу ведуть дискусії щодо джерел Єгипетської культури. Знайдена в кінці XIX ст. доісторична культура на території Верхнього Єгипту, котра не була схожою на культуру Царських династій, породила теорії позаземного походження Єгипетської цивілізації. Пізніше виникають культури давніх цивілізацій Африки, Південної Аравії, Месопотамії, Малої Азії, Ірану, Закавказзя, скіфів, Середньої Азії та інші. Вони існували в період з III тисячоліття до Р. Х. до IV ст. нашого часу. Несхожі між собою, рознесені в часі і просторі, але всі вони мали єдину спільну рису – це були цивілізації аграрних культур. У IV ст. нашого часу колись могутня Римська імперія розпадається на західну і східну частини. На сході, де в кінці III ст. утвердилося християнство, виникає нова імперія, що пізніше дістала назву Візантійської. На заході протягом декількох століть продовжувався процес формування держав, що пізніше склали західноєвропейську середньовічну спільноту. Період культурного розвитку Західної Європи (V-ХІV ст.) поділяють на три частини: раннє, класичне, пізнє