Історія української культури. Частина 1

Таким чином, унаслідок сусідства з Візантією русичі достатньо рано познайомилися з християнством.

«Повість врем’яних літ» відобразила складність і різномаїття релігійного життя того часу в оповіді про вибір князем Володимиром між пропозиціями місіонерів. Історія прийняття рішення про хрещення русичів описується як тривала й багатоетапна:

• проповідники розповіли Володимирові про переваги своїх релігій, але він звернув увагу на вади: у болгар (мусульман) – це заборона вживати вино, князь же був відомий своєю щедрістю та гостинністю; хозари-іудеї втратили свою державу, а німці (християни-католики) ревно постували; тільки слова грека (православного християнина) були сприйняті прихильно;
• 978 р. князь спорядив своїх бояр на богослужіння, щоб перевірити правдивість слів проповідників, ті ж не побачили ні радості, ні краси, ні в іудеїв, ані в мусульман чи німців – тільки «печаль і сморід великий», але у греків не знали, «на небесах були, чи на землі», бо побачили красу;
• третім кроком князя було обговорення результатів відвідин, найвагомішим аргументом якого стало нагадування: «Якби поганий був закон грецький, то не прийняла б хрещення баба твоя Ольга, а була вона наймудріша із всіх людей», – найвагомішим, бо для традиційного суспільства вчинки предків є зразком поведінки й безсумнівною істиною;
• четвертий крок – обіцянка охреститися, що Володимир дав у скруті під час невдалої облоги Корсуня 988 р. й отримав підтримку Бога через корсунського єпископа Анастаса, який підказав, де перекрити воду й змусити здатися корсунців;
• по-п’яте, здобувши перемогу, князь зажадав сестру візантійських царів узяти за дружину; незважаючи на військову загрозу для Візантії, єдиною перепоною для шлюбу, за словами літописця, імператорська родина вважала язичництво залицяльника, Анна ж заявила: «Лучче б мені тут умерти»; до цього ж додається хвороба на очі князя, єдиним спасінням від якої наречена вважала охрещення;
• таким чином, шостим кроком у розвитку подій стало хрещення князя Володимира й більшості його дружинників, за його прикладом, у Корсуні, у церкві св. Софії;
• далі вже перепон до шлюбу не залишилося; князь приїхав у Київ з молодою дружиною, трофеями (мощами св. Климента, іконами, сосудами церковними, мідним капищами та чотирма мідними конями) і попами, заклавши в Корсуні церкву й повернувши місто Візантії як плату за наречену;
• наступний крок: князь наказав порубати й попалити всіх кумирів; особливо жорстоке й принизливе покарання призначено було для недавнього фаворита, Перуна, – прив’язали його коневі до хвоста, волокли з гори, 12 мужів били його жезлами, а потóму кинули в Дніпро й відштовхували від берега, «і робили це не тому, що дерево може відчувати, а для наруги над бісами, що спокушали цим образом людей»;
• нарешті виголосив князь: «Якщо завтра хто-небудь не буде на річці: чи багатий, чи вбогий, чи жебрак, а чи раб, – той буде ворог мій»; при цьому літописець наголошує на цілковитій лояльності киян до рішення князя, хоча обряд, очевидно, їм був цілком не зрозумілим;
• тим не менше, мети було досягнуто, бо «диявол стогнав, причитаючи: «О горе мені! Прогнаний я звідси», бо ж стільки душ утратив одразу;
• і, закріплюючи досягнення, Володимир Святий побудував дерев’яну церкву св. Василя (на честь свого патрона, 988 р.), кам’яну – св. Богородиці (або Десятинну, бо на її утримання виплачував десятину від своїх доходів; 989-996 рр.), а також заклав за останніми даними, Софійський собор (який добудував Ярослав Мудрий).

Літописець дещо змінив послідовність і цінність кожної з подій заради ідеї. Однак він яскраво відобразив напруженість, відповідальність прийняття рішення і складну ідеологічну ситуацію: навколо Русі були й християни, й іудеї, й мусульмани. Прийняття рішення мало не тільки внутрішньополітичне, а й зовнішньополітичне значення. Треба було точно зважити впливи сусідів, розрахувати своє рішення, щоб зайняти гідне місце в тогочасному Євразійському світі, не потрапивши у надто міцні обійми могутнього симпатика. І певний час молодій державі це вдавалося.

Церкви, монастирі ставали центрами громадського, політичного, культурного життя, при них створювалися бібліотеки, школи, лікарні, притулки, майстерні (в яких переписували й прикрашали книги), а згодом і друкарні; поряд відбувалися народні зібрання (віча), у них приймали послів, садовили на престол і замиряли князів. Князі будували родинні монастирі для спокійної старості і мирного успіння.

Прийняття Руссю християнства, очевидно, сприяло розвитку не тільки державності, а й усієї системи культури.

Писемність у Руській землі пройшла в своєму розвої декілька етапів: від рисок і зарубок у торгівлі, ворожінні, календарях, використання грецької або латинської абетки (про що свідчить згадка в Літописі про договори із Візантією 911, 944 рр.) до перекладу й написання творів красного письменства, складних богословських, філософських і наукових текстів після ІХ ст. – зі зростанням торгових і дипломатичних відносин. Після хрещення в Руській державі широко – серед чоловіків і жінок, серед різних соціальних верств населення, представників різних професій – розповсюдилася кирилиця (слов’янське письмо, створене у 863 р. просвітителем, проповідником із м. Солунь Кирилом як глаголиця, потім удосконалене його братом Методієм і учнями), про що свідчать знахідки: кістяних і металевих стилів (писал) для писання по бересті