Кам’янецька доба Директорії Української Народної Республіки (червень-листопад 1919 року)

Важливі дані про національну політику Директорії УНР, особливо ж українсько-єврейські відносини у вказаний період, містяться у працях С. Гольдельмана. Автор звертає увагу на ту велику роботу, проведену українською владою в Кам’янецький період по боротьбі з єврейськими погромами, а також розповідає про впровадження в цей час національно-персональної автономії. 

На окрему увагу заслуговує праця колишнього прем’єр-міністра УНР І. Мазепи “Україна в огні й бурі революції”. Вона базується на особистих спогадах і документах та матеріалах, які проаналізовано з позицій української соціал-демократії. Тут дано характеристику Кам’янецької доби Директорії УНР. І. Мазепа вважає її однією з найтрагічніших в історії визвольних змагань 1917-1920 років. Він стверджує, що для національно-визвольного руху ця доба мала особливе значення, бо саме в Кам’янецький період найвиразніше виступили всі хиби і недоліки, які тяжіли над українським суспільством впродовж усього часу української революції і цим надзвичайно утруднювали визвольну боротьбу. Центральним моментом зазначеного періоду І. Мазепа вважає об’єднання на Поділлі двох армій колись розколотої України і їх спільний похід проти ворогів незалежності. Але зруйнування об’єднаного фронту внаслідок внутрішньої розбіжності українських сил, які сповідували різні соціально-політичні ідеї, призвело до краху боротьби за українську державність в 1919 р. 

Основною причиною поразки української національно-визвольної боротьби І. Мазепа вважав недостатність власних, національно свідомих, належно підготовлених українських сил, а саме української політичної еліти. 

У 50-х роках ХХ століття з’являється ряд монографій, присвячених ролі української армії у визвольних змаганнях, де подаються також і політичні події в Україні. 

Таким чином, за кордоном висвітлення теми боротьби за державність в добу Директорії аж до 60-х років ХХ століття мало здебільшого мемуарно-дослідницький характер, оскільки майже всі автори безпосередньо брали участь у революційних подіях в Україні. 

Найбільш значним дослідженням політичних, соціально-економічних реалій періоду діяльності Директорії УНР є семитомна праця М. Стахіва “Україна в добу Директорії УНР”. Однак, Кам’янецький період Директорії в цій праці зовсім не досліджено. 

У 1967 році побачила світ монографія П. Мірчука. Підходячи до висвітлення та аналізу тогочасних подій з “правих”, консервативних позицій, він робить висновок, що величезної шкоди українській справі завдала вузькопартійна політика наддніпрянських соціалістів, оскільки основним завданням для них була не оборона України, а класова боротьба. 

Тема Українських визвольних змагань в добу Директорії частково знайшла своє висвітлення в узагальнюючих працях зарубіжних істориків, опублікованих нещодавно в Україні, Н. Полонської-Василенко та О. Субтельного. 

В останній час побачили світ монографії істориків української діаспори Т. Гунчака та І. Нагаєвського. У відповідних розділах цих робіт знайшли висвітлення певні події Кам’янецької доби Директорії Української Народної Республіки. 

Радянські історики виконали значну роботу по дослідженню подій громадянської війни та інтервенції на території України. Тема боротьби більшовицької УРСР та Директорії УНР знайшла своє відображення у тритомній праці “Українська РСР в період громадянської війни”, та інших колективних роботах. З’явилось ряд монографій, присвячених періоду Директорії. У 1949 році вийшла праця А. В. Лихолата “Разгром буржуазно-националистической Директории на Украине”, а у 1962 році однойменна робота І. К. Рибалка. Виклад матеріалу в обох монографіях закінчується квітнем-травнем 1919 р. Отже, події та процеси Кам’янецького періоду в них не знайшли відображення. 

В окремих параграфах праці М.І. Супруненка показано боротьбу Червоної армії проти військ Директорії, висвітлено інші події досліджуваного періоду. 

Певну частину кандидатської дисертації С. К. Гуменюка присвячено викладу боротьби більшовиків проти УНР у Кам’янецький період22. Інші питання, пов’язані з українським національно-визвольним рухом, у праці не висвітлювались. 

Основною негативною рисою вище згаданих публікацій радянського періоду є однобокий класовий підхід, який втискував дослідження в задані рамки комуністичної ідеології. 

З кінця 80-х – початку 90-х років почався новий етап української історіографії, що характеризується критичним осмисленням історіографічної спадщини попереднього періоду, спробою відійти від звичних канонів та схем радянської історичної науки, більш об’єктивним висвітленням історичних подій в Україні. 

У 1995 році опубліковано книгу Ю. Павленко та Ю. Храмова у якій діяльність Директорії оцінюється різко негативно. 

Особливості зовнішньополітичної діяльності уряду УНР у Кам’янецький період Директорії висвітлює у своїй статті В. М. Яблонський. 

Деяких проблем Кам’янецької доби торкаються у своїх статтях автори збірника “Симон Петлюра та українська національна революція”. 

А.П. Гриценко у випуску “Історичних зошитів” Інституту історії України дала аналіз політичних таборів, що змагалися за владу в Україні в 1919 році. В одному з розділів висвітлено події Кам’янецького періоду. Автор показує протистояння не тільки трьох основних тогочасних політичних сил (самостійницького, більшовицького та білогвардійського), але й боротьбу всередині українського національно-визвольного руху і робить висновок, що саме це завдало останньому найбільшої шкоди. 

Соціально-економічна політика Директорії УНР аналізується в монографіях О.П. Реєнта та Б.І. Андрусишина, присвячених проблемі робітництва в українській революції 1917-1920 років. Окремі теоретичні положення та фактичні дані, що так чи інакше стосуються досліджуваної теми, містяться у дисертаційних роботах останнього періоду. У книгах, присвячених питанням українського державотворення, тема Директорії УНР, на