Кам’янецька доба Директорії Української Народної Республіки (червень-листопад 1919 року)

Поряд з цим досліджено ряд раніше слабко вивчених питань щодо діяльності Директорії та уряду по налагодженню роботи адміністративного апарату та вирішенню соціально-економічних проблем (фінансової, аграрної, продовольчої). Також висвітлено та проаналізовано національну та закордонну політику вищих органів влади УНР. 

Теоретичне значення праці визначається спробою автора відтворити узагальнюючу картину політичних подій, що відбувались у Кам’янецьку добу Директорії УНР. У більш широкому плані дисертація є певним кроком у вивченні суперечностей українського національно-визвольного руху і процесу державотворення в зазначений період. 

Практичне значення дисертації полягає в тому, що матеріал який подається в даному дослідженні, можна використати для створення узагальнюючих праць з історії національно-визвольного руху в Україні, а також при читанні лекцій, спецкурсів, проведенні семінарських занять у вищих навчальних закладах, в культурно-освітній роботі. 

В основу структури дисертації покладено проблемно-хронологічний принцип, що дозволяє визначити основні напрями політики Директорії, простежити трансформацію ідейних настанов і зміну основних засад державотворення в кожний конкретно-історичний період її діяльності. 

Методологічна основа дисертації базується на діалектичних принципах пізнання історичного процесу, об’єктивному підході до аналізу суспільних явищ та подій, критичному ставленні до джерельного матеріалу. 

Методи дослідження. Поряд з методами емпіричного пізнання, у процесі підготовки дисертації застосовувались теоретичні методи аналізу, синтезу, порівняльно-історичний та проблемно-тематичний. 

Основні положення і висновки дисертації доповідались автором на 7 Всеукраїнських та 4 регіональних конференціях. Результати дослідження відбиті в 14 наукових публікаціях. Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданні відділу історії української революції Інституту Історії України НАН України. 

 

 

Структура дисертації відповідає її меті та завданням. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, посилань, списку використаних джерел та літератури, який складається з 281 найменування архівних матеріалів та літератури. Загальний обсяг тексту становить 188 сторінок. У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, визначені його об’єкт, хронологічні межі, сформульована мета і завдання, розглянута історіографія, проаналізовані джерела, вказано на наукову новизну та практичне значення дисертації. 

У першому розділі – “Політичні течії в українському національно-визвольному русі” розглянуті причини, хід, та обставини співпраці та протиборства між різними течіями і таборами українського визвольного руху. 

У червні-листопаді 1919 р. Кам’янець-Подільський був місцем осідку Директорії та уряду УНР і тимчасовим державним центром Республіки. Цей період характеризувався суперечностями полярних політичних сил з вищими інституціями УНР: повстанців, які часто сповідували “ліву” ідеологію та “трудовий принцип” державотворення – з одного боку, і “правої” наддніпрянської опозиції та проводу ЗОУНР, що виступали за парламентаризм та загальну демократію – з іншого боку. 

На той час вищу державну владу УНР згідно “Універсалу Трудового Конгресу” представляли Директорія, Рада Народних Міністрів (РНМ) та Конгрес Трудового Народучерез свої комісії. Оскільки взаємовідносини між ними не були законодавчо унормовані, то це призводило до конфліктів та протистояння і дало підстави надалі констатувати І. Мазепі, що однією з причин невдач українських визвольних змагань були дефекти загального державного управління. 

Верховним органом влади була Директорія на чолі з С. Петлюрою, який фактично одноособово визначав напрямки державної політики. Виконавчу владу втілював соціалістичний уряд. Він складався з представників УСДРП та УПСР. Цей кабінет був внутрішньо конфліктним через ідеологічні суперечності партій, які в нього входили. 

Політичним документом, що визначав засади діяльності уряду УНР на початку Кам’янецького періоду була Чорноострівська угода укладена ЦК УСДРП та ЦК УПСР з делегатами Центрального повстанського комітету (ЦПК). Згідно угоди представники повстанців (члени УПСР) увійшли в уряд, а організація органів влади повинна була проводитись за “трудовим принципом”. (Див. дис. – С. 23-24.) 

Коли зовнішні та внутрішні політичні обставини продиктували потребу зміни ідеології державотворення, це ледь не призвело до кризи урядового альянсу УСДПР та УПСР. Соціал-демократи в ультимативній формі зажадали від есерів відмови від класових засад побудови держави. У результаті жорсткої політичної боротьби 12 серпня 1919 р. уряд видав декларацію, якою проголосив курс на парламентаризм та загальну демократію, що відкидало “трудовий принцип” формування владних структур УНР. (Див. дис. – С. 30.) 

В умовах всенаростаючого антибільшовицького руху, що розгортався в Україні, пріоритетне значення для проводу УНР мало налагодження тісних стосунків з повстанцями. Незважаючи на Чорноострівську угоду, частина радикально налаштованих членів ЦПК не залишала надій захопити владу в УНР. Контррозвідка заарештувала “незалежницький” ЦПК. Уряду УНР вдалось налагодити дієві стосунки з багатьма повстанськими загонами. Але невизначеність українських провідників щодо відносин з Денікіним і зволікання з початком боротьби проти білогвардійців, яку активно вели партизани, призвели до втрати їх впливу на значні повстанські формування. (Див. дис. – С. 46.) 

У Кам’янецьку добу продовжувалось протиборство між соціалістичним урядом, С. Петлюрою і групами “правої” політичної орієнтації. Радикальна частина опозиції спробувала вчинити державний заколот, який було придушено. Після цього активну боротьбу проти соціалістичного уряду розпочала “легальна опозиція”. 15 липня з метою консолідації всіх антисоціалістичних, антиурядових сил утворився Український національно-державний союз (УНДС). Опозиція широко