Класифікація засуджених до позбавлення волі та їх розподіл по установах виконання покарань

Наступним прикладом того, що наведені критерії отримують своє подальше уточнення під час, власне, розподілу, може бути той факт, що засуджені, які повинні відбути покарання за вчинення тяжкого злочину можуть, згідно з чинним законодавством відбувати покарання в одній з таких установ: виправній колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання; колонії середнього рівня безпеки; виховній колонії. Знов таки, вид установи буде визначений з урахуванням всіх ознак та критеріїв, яким відповідає засуджений.

Після того, як засуджені були розподілені комісією з питань розподілу, вони повинні бути направлені у призначену колонію для фактичного відбування покарання. Але оскільки колонія – це доволі таки велика установа, в якій тримається велика кількість осіб, потрібно визначитися куди саме, вже всередині установи, направити засудженого. Щоб такий розподіл мав позитивний виховний ефект його також необхідно здійснити не випадково, а за допомогою певних критеріїв та характеристик, яким відповідає засуджений. Цей вид розподілу, ця класифікація отримала в науці назву внутрішньої або вторинної, або психолого-педагогічної. Така назва викликана тим, що розподіл засуджених здійснюється другим «етапом», після того, як їх вже розподілили за видом установ, здійснюється розподіл «всередині», всередині установи коли засуджені перебувають у ділянці карантину, діагностики та розподілу, та підставою для розподілу, є психологічні та педагогічні методи та характеристики.

Розподіл за педагогічними та психологічними критеріями в теперішній час є дуже важливим, оскільки за допомогою його в установах виконання покарань утворюються відділення соціально-психологічної служби, бригади засуджених, його результати враховуються при розподілі засуджених за житловими приміщеннями. Потрібно вказати, що хоча результати розподілу за психолого-педагогічними критеріями мають велике значення та безпосередньо враховуються у ході виконання покарання, вони все ж таки не впливають на правовий статус засудженого. Основними критеріями, які використовуються під час здійснення психолого-педагогічної класифікації є: вік, освіта, професія, стаж роботи, сімейний стан, стан здоров’я, особливості характеру, так званий ступінь соціальної занедбаності тощо. Як ми бачимо, деякі характеристики збігаються з характеристиками, що беруться до уваги при розподілі за юридичними та соціально-демографічними ознаками. Пояснюється це тим, що кожна з таких характеристик має декілька аспектів та можуть характеризувати особу з різних боків. Наприклад, вік – це ознака, яка характеризує особу, що має повну пра- водієздатність та може характеризувати, як особу, що обладає певним складом психіки, життєвими опитом та навичками.

Зрозуміло, що вказані характеристики та критерії не врегульовані нормами права та враховуються, перш за все за внутрішнім переконанням працівників кримінально-виконавчих установ.

Декілька слів тут потрібно сказати про кримінологічні критерії. Ці критерії вироботала наука кримінологія та спрямувала їх, перш за все, на те, щоб з’ясувати причини злочину і обрати в установі такі засоби впливу, які б найбільш ефективно сприяли попередженню рецидиву злочинів. Основний критерій – це спрямованість вчиненого злочину. Цей критерій допомагає виявити схильності засудженого, його домінантну лінію поведінки та обрати щодо нього правильну програму виховного впливу. Відповідно до вказаного критерію вирізняють наступні групи засуджених:

• за насильницькі злочини;
• за корисливі злочини;
• за корисливо-насильницькі злочини;
• за злочини, в яких виявляється правовий та соціальний нігілізм.

Вказана класифікація допомагає працівникам кримінально-виконавчих установ обрати необхідний педагогічний підхід до засудженого і саме в цьому полягає практичне значення класифікації засуджених.

На мою думку, така дуальна система класифікації є дуже правильною та доцільною. Але, вважаю, що стверджувати, що при внутрішньому розподілі можна врахувати такі характеристики, як, наприклад, особливості характеру, неможливо. Пов’язано це з тим, що за той час, який засуджений перебуває у дільниці карантину, діагностики та розподілу неможливо достатньо вивчити особу засудженого.

Значення класифікації полягає у тому, що вона допомагає правильно організувати роботу із засудженими, обрати необхідний підхід та засоби впливу до засудженого, сформувати відділення соціально- психологічної служби. Практика кримінально-виконавчої правозасто- совчої діяльності постійно вдосконалюється та відпрацьовує все нові та нові характеристики та критерії розподілу засуджених. Запроваджуються методичні вказівки щодо класифікації засуджених. Сприяє цьому процесу і той факт, що правовий статус засудженого може змінюватися і під час відбування покарання.

 

 

Класифікація засуджених, тобто їх розподіл за видами установ виконання покарань, головним своїм завданням має визначення виду кримінально-виконавчої установи.

Визначення виду установи є підґрунтям для виконання та відбування покарання, для успішного здійснення процесу виправлення та ресоціалізації засудженого та досягнення інших цілей кримінального покарання.

До прийняття Кримінального кодексу України в 2001 році визначення виду установи, в якій засуджений повинен відбувати покарання здійснювали суди. Після 2001 року ця функція покладається на Державну пенітенціарну службу України (далі – Служба).

Оскільки Служба є центральним органом з питань виконання покарань, вона в межах своєї компетенції визначає порядок визначення установ та утворює спеціальний орган, який, власно, і здійснює розподіл засуджених. 08 лютого 2012 року Міністерство юстиції України прийняло наказ № 222/5, яким затвердило