від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника, захоплення або тримання особи як заручника організованою групою, або такі дії, що поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт, вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або якщо він призвів до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків або загибелі людини; створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника;
чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі;
чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за будь-який з таких злочинів: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; вимагання, вчинене організованою групою або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти – і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі.
Неповнолітні особи, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, направляються із СіЗО до спеціальних виховних установ (далі – виховні колонії).
Особи, які вчинили злочин у неповнолітньому віці і до набрання вироком законної сили досягли повноліття, направляються до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
Наведена класифікація міститься в інструкції Міністерства юстиції України «Про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі» (наказ № 222/5 від 08. 02. 2012 р). Ця інструкція є підзаконним нормативним актом та повинна відповідати положенням закону, тобто КВК України. Кодекс містить класифікацію засуджених в статті 18. А стаття 140 КВК конкретизує категорії осіб, які розподіляються та тримаються в колоніях максимального рівня безпеки. Якщо уважно роздивитися положення КВК і інструкції, то можна помітити, що наведені в названих актах класифікації засуджених відрізняються одна від одної. Причому практичні працівники керуються під час здійснення розподілу засуджених перш за все саме інструкцією. Зрозуміло, що такий стан речей є неприпустимим.
Основна різниця між КВК та Інструкцією МінЮста полягає в наступному:
- в інструкції МінЮста міститься обмеження, щодо можливості направлення засуджених в установу мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. Тут вказані категорії засуджених, які не можуть бути направлені до дільниці соціальної реабілітації виправних колоній. Такого обмеження кодекс не містить, до того ж, якщо розглянути ті категорії, які за інструкцією, не можуть бути направлені до установ мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, то ми побачимо, що йдеться про ті категорії засуджених, до яких не застосовується переведення до дільниць соціальної реабілітації. Але переведення та направлення засуджених – це різні інститути;
- на середньому рівні безпеки МінЮст передбачає можливість тримання засуджених, які вчинили умисні злочини невеликої тяжкості (п. 2. 4. Інструкції). Такого положення КВК також не містить, і взагалі ці особи, за задумом законодавця, повинні відбувати покарання у колоніях мінімального рівня безпеки. Але фахівці МінЮста вважають інакше;
- для засуджених, яких направляють на максимальний рівень безпеки, Інструкція вводить додаткові критерії. Це, зокрема, стосується такої категорії як чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини (КВК в цьому місці ставить крапку), які мають незняту та непогашену судимість за умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин, за який вони фактично відбували покарання в місцях позбавлення волі (2 абз. п. 2. 5. 1.) ;
Абзац 3 п. 2. 5. 1. Інструкції також встановлює додатковий критерій для відповідної категорії засуджених. Перелічуючи склад злочинів, Інструкція вимагає, щоб засуджений фактично відбував за них покарання. КВК такої вимоги не містить;
і ще одна особливість Інструкції. КВК, щодо засуджених, які направляються відбувати покарання в колонії максимального рівня безпеки з триманням в ПКТ, передбачає таку категорію, як «чоловіки, засуджені за вчинення умисного особливо тяжкого злочину». Інструкція з невідомих причин щодо цієї категорії засуджених додає перелік конкретних складів злочинів.
Отже, ці два акти мають суттєві відмінності, які, в тому числі, мають наслідки для визначення установ, куди будуть направлені засуджені. Наявність таких розбіжностей взагалі повинна ставити під сумнів можливість державної реєстрації підзаконного акту. На мою думку, ці відмінності повинні вирішуватися завжди на користь застосування КВК і
+3 8(066) 185-39-18
f