Краєзнавство

Краєзнавчі дослідження дають можливість вивчити матеріал за безпосередніми   слідами   подій,   із   застосуванням   суміжних   дисциплін   – географії, екології, демографії, статистики, топоніміки, на широкий джерельній базі з пріоритетом місцевих джерел, зокрема багатющих зібрань фондів Державного архіву Харківської області. Матеріали фондів використовуються для  підтвердження  або  спростування  вже  усталених  точок  зору,  руйнації хибних стереотипів, які ще до цього часу викривляють нашу історію.

Методологічні засади національного краєзнавства розробляли декілька поколінь вчених, але найбільш фундаментальне відображення вони знайшли і

 

працях видатних вчених епохи українського відродження початку XX ст. Зокрема, історичний аспект української державності всебічно обґрунтували Михайло Сергійович Грушевський, етнографічний – Федір Кіндратович Вовк, територіально-географічний – Степан Левкович Рудницький.

З поняттям «Слобожанщина» пов'язано поняття «мала батьківщина», що уособлює певну територію, від якої кожна людина починає своє свідоме життя і розширює власний світогляд в плані практичного освоєння простору, від  того,  де  живе  і  до  того  простору,  який  починає  розуміти,  включаючи поняття села, міста, області, держави, планети Земля, Всесвіту. Знання про свій край є такими, до яких людина часто повертається впродовж свого життя, оцінюючи і порівнюючи інші краї та землі.

На теоретичному рівні наукове краєзнавство має найбільш спільні ознаки з країнознавством. Відмінність між ними полягає не в теорії, а в масштабах

об'єкта   території.   Якщо   країнознавство досліджує територію усієї держави, то наукове краєзнавство обмежується лише територією її певної частини – окремих населених пунктів (хутір, село, селище, місто), адміністративне-територіальних одиниць, країв тощо. За образними визначеннями відомого мандрівники В. П. Семенова-Тянь-Шанського, «географія дивиться в телескоп, краєзнавство – в мікроскоп».

Найхарактернішими ознаками краєзнавства  є  його  багатогалузевість.

Слобідська Україна – історико- географічна область на північному-сході України.

Займає територію Харківської, Сумської, північ Донецької та Луганської областей, а також південно-східну частину Воронізької, південь Курської та більшість Білгородської областей Російської федерації.

багатопроблемність. При цьому кожна з проблем має свою специфіку, яка випливає не тільки з особливостей досліджуваної території, скільки з особливостей даної проблеми. За таких умов у краєзнавстві часто втрачаються індивідуальні риси території, навіть при широкому висвітленні якоїсь із проблем. Це властиве практично всім галузевим напрямкам краєзнавства. Тому

об'єктивно постає завдання вивести краєзнавство з вузьких галузевих рамок. Від цього виграє і саме краєзнавство і об'єкт вивчення – територія.

Сьогодні, коли послабилися зв'язки поколінь, знецінено моральні принципи, особливо гостро постає необхідність переосмислення позицій щодо традиційної культури. Ця необхідність диктується духовною потребою українського народу. Тому відродження регіональних традицій – одне із основоположних завдань відродження України. І у вирішенні цих важливих проблем роль наукового краєзнавства важко переоцінити.

 

Отже, національне краєзнавство – це цілісна, динамічна, нерозривна і відкрита система, яка функціонує в світі тривимірних системних моделей: простір (географічне краєзнавство), час (історичне краєзнавство) та соціум (соціальне краєзнавство). Останнє включає літературне, мистецьке, архітектурне, етнографічне, екологічне, релігійне краєзнавство.

 

Краєзнавство  за  змістовим  наповненням  має  кілька  напрямків.  При цьому, даний поділ досить умовний, оскільки домоглися згрупування його на

«чисті»  складові  (напрямки)  –  справа  непроста.  Тому  всілякий  поділ  на

практиці – досить умовний. П. Т. Тронько, голова Національної спілки краєзнавців України, як незаперечний авторитет краєзнавчої науки, серед інших виділяє такі напрямки краєзнавчих досліджень:

 

Зупинимося на характеристиці деяких краєзнавчих напрямків:

   Історичне краєзнавство вивчає історію окремо взятої місцевості та розмаїтого кола об'єктів історії міст, сіл, фабрик і заводів, навчальних закладів, наукових установ, суспільно-політичних рухів, родоводів видатних осіб та ін., які об'єднані територіальною спільністю – краєм. Водночас на історичне краєзнавство покладається надзвичайно важливе завдання – дослідження маловідомих сторінок історії України, позбавлення хибних нашарування  на  значні  пласти  нашої  історії,  сприяння  відродження національної гідності українців та формування історичної пам'яті народу, тобто генетичної пам'яті цілих поколінь та кожної людини.

Багато харків'ян під впливом ідеології колишнього СРСР та сучасної інформаційної експансії з боку Російської Федерації у спотвореному вигляді сприймають факт голодомору 1932 - 1933 рр. – геноциду українського народу. У той же час, варто пам'ятати, що саме Харківська область стала епіцентром голодомору, що саме з Харкова поширювалися кремлівські директиви щодо вилучення продовольства та коштів у голодуючого населення.

 

Етнографічне краєзнавство досліджує народну матеріальну й духовну культуру – звичаї та обряди, побут, одяг, усну народну творчість.

Завдання цого напряму – відродження і збереження традицій народу в його  регіональному  багатоманітті;  відродження  та  популяризація  народних свят, звичаїв і обрядів, народних ремесел тощо.

П.Т.Тронько зазначє: «…мало приділяється уваги дослідженню проблем етнографічного краєзнавства в Україні. Між тим, ця галузь краєзнавства – одна з визначальних ланок вивчення історії та культури краю, що повинна посісти належне місце у діяльності краєзнавців… Це важливий напрямок краєзнавства, що передбачає широкий спектр студій матеріальної і духовної культури».

Літературне краєзнавство вивчає літературний процес рідного краю, досліджує життя видатних земляків-письменників і поетів та ін.

Надзвичайно важливе завдання