Краєзнавство

У похованнях археологи знаходили вохру,

 

глиняний та дерев'яний посуд. У деяких похованнях зустрічаються курильниці у вигляді глиняних мисочок на трьох-чотирьох ніжках, за допомогою яких, вірогідно, проводився обряд очищення камери. Інший інвентар зустрічається рідше (наприклад, кам'яні та бронзові сокири, бронзові ножі, прикраси). Кераміка характеризується розмаїттям форм і орнаментів. Панівною формою є високі та низькі горщики. Яскраву   самобутність   кераміці   катакомбної

культуринашоїтериторіїнадаєособлива

 

 

Найпоширеніший тип кераміки – банкоподібний горщик, на якому були нанесені різні сюжетні композиції – хрестики, прямокутники, свастики,

схематизовані зображення тварин (вважається, що то прояви примітивного піктографічного письма).

 

орнаментація.Накераміціпізньогоетапуз'являєтьсявалик,атакож багатоваликові візерунки.

Культура багатоваликової (багатопружкової) кераміки

Цікавою й самобутньою археологічною культурою нашого краю можна назвати цю культуру, що датується другою половиною ХVІІ-ХV ст. до н. е.

Поселення цієї культури досліджено недостатньо. Частково розкопаним

є поселення Поляни 1 Харківської області, яке розташоване на високому березі

Сіверського Дінця. У межах Харкова відомо понад 30 поховань.

Для  поховань  характерні  такі  ознаки:  великі  ями  прямокутної  форми середніхрозмірів(1,5x2м);вставленівних

 

дерев'яні зруби; положення небіжчиків на спині з розворотом на лівий або правий бік, одна рука витягнута вздовж тіла, а друга – зігнута в лікті й покладена  впоперек  тулуба;  інвентар  відсутній або   дуже   незначний.   Особливістю   поховань

культури   багатоваликової   кераміки   є

 

 

Унікальною рисою цієї культури є покриття обличчя померлого глиною спеціального замісу, в результаті чого виникали

так звані маски.

 

супроводжувальна їжа та сліди тризни у вигляді черепів та кісток тварин. Залишками тризни, вочевидь, слід вважати й уламки товстостінного посуду із багатоваликовою орнаментацією, які зустрічаються в могильних ямах та в насипах курганів. Кераміка представлена посудом, прикрашеним валиками, відтисками шнура, зубчастого штампу.

 

Зрубна культура

Значно щільніше територія сучасного Харкова і Харківської області залюднюється в кінці бронзового віку (ХVІІ -Х III ст. до н. е.). Ця культура отримала свою назву за особливою формою поховальних споруд – зрубів.

Селища,  які  належать  до  цієї  культури  в  Харкові  знайдені  в  районі

Олексіївки, Основи, Великої Данилівки, Жихаря. У 1956 р. біля села Карачівки було   знайдено   скарб   бронзових   речей,   до   складу   якого   входили   серпи, наконечник списа, мотика.

Важливу роль у господарстві племен зрубної культури відігравало скотарство. Основними свійськими тваринами були: корови, коні, вівці, свині. Поступово серед місцевого населення поширилося землеробство. Землю обробляли  дерев'яним  ралом  та  мотикою.  Із  зернових  культур  вирощували просо та пшеницю. Врожай збирали кременевими та бронзовими серпами, який потім мололи кам'яними зернотерками. Поширювався обмін продуктів землеробства та скотарства. Місцеве населення займалося прядінням, про це

свідчать знахідки пряслиць.

 

Поряд  із небіжчиком у поховання клали їжу (частини туш корів та овець). Крім того, в могилах зустрічаються різноманітні речі: глиняний посуд, кам'яні та бронзові сокири,  бронзові  ножі,  шила  та  інші предмети домашнього вжитку. Люди вірили в  потойбічне  життя  і  вважали,  що  ці  речі

знадоблятьсяїмвіншомусвіті.Після

 

Типовим є орнамент у вигляді

«бантика» або «виноградного грона», нанесеного такими ж ямками. Окрім звичайного посуду зустрічається мініатюрний посуд, глиняні ложки та пряслиця.

 

завершення обряду поховання одноплемінники насипали над могилою померлого високий земляний пагорб – курган. Ці кургани до наших часів здіймаються над поверхнею  землі  в  багатьох  місцях  Харківщини,  нагадуючи  про  далеких

пращурів.

 

Бондарихінська культура

Назву культура, яка датується Х-VIII ст. до н.е. отримала від урочища

Бондариха поблизу міста Ізюм, де було досліджено одне з перших поселень.

На території Харківщини відомо понад 50 поселень даної культури. Найбільша  кількість  їх  відома  у  Зміївському  (15),  Чугуївському  (7), Харківському (8) та інших районах. Поселення бондарихінської культури є і на території  міста Харкова. Вони розташовані біля станції Основа, Залютино та у Великій Данилівці.

Основним регіоном поширення бондарихінських пам'яток є середня течія  Сіверського  Дінця.  Найбільш  поширеним  посудом  бондарихінської

 

культури були високі горщики з тулубом, яке різко розширюється посередині, і з маленьким дном. Стінки посуду зазвичай орнаментовані ямками круглої, овальної або трикутної форми. Основним заняттям носіїв бондарихінської культури було розведення великої та малої рогатої худоби, свиней, а також

землеробство.

2.3. Кочовий світ і Харківщина

На   зміну   бронзовому   віку   прийшов   залізний.   Це   був   надзвичайно важливий  крок  в  історії  людства.  Яскравим  прикладом  переходу  від  доби бронзи до доби заліза є археологічні пам'ятки, залишені кіммерійцями. Кіммерійці – перший народ, назва якого достовірно відома з писемних джерел. Проте, на території Харківської області археологічних пам'яток, які можна було б пов'язати з кіммерійцями, не виявлено. Доба скіфського панування на українських землях тривала впродовж VІІ-ІІІ ст. до н.е. На території   сучасної   Харківщини   власне   скіфи   не   мешкали,   але   місцеве населення,  яких  «батько  історії»  Геродот  (484-425  р.  до.  н.  е)  назвав

«меланхлени», перейняли їх звичаї.

 

Він писав: «Вище скіфів на північ мешкають меланхлени, це вже інша народність не скіфська. Меланхлени одягаються в чорне, звідси і назва, а звичаї скіфські».

Навіть українські назви річок Донець, Дніпро, Дністер, Дунай мають