Краєзнавство

Знайдені різноманітні монети яскраво підтверджують думку, що навіть найвіддаленіша  частина населення

черняхівської   культури,   яка   мешкала   в

 

 

Про грошову торгівлю між черняхівськими племенами та Римською імперією свідчать численні знахідки римських монет на території України. На Харківщині вченими зареєстровано понад 70 знахідок римських монет І-IV ст. н .е. Переважну частину монет знайдено поблизу малих річок, таких як Уди, Мжа, Лопань, Харків, Мерчик.

 

басейні Сіверського Дінця, була втягнена в інтенсивну грошову торгівлю.

 

Власне слов′янські племена з′являються на території сучасної Харківщини у VIIст. Це – сіверяни, представники роменської археологічної культури – однин з 12 племінних союзів, з яких і постала Київська Русь. Територію їх розміщення можна окреслити басейном Десни, Сули, Псла, Ворскли, Сіверського Дінця.

На території області знайдено селища й городища – біля міст Ізюма,

Чугуїва, у Зміївському районі. На території Харкова знаходилося легендарне Донецьке городище (розкопав Б.А.Шрамко), від якого дослідник виводить заснування міста Харкова. Жителі городища мали широкі торгові зв′язки із Персією, Хозарією, Арабським Халіфатом. На Донецькому городищі було знайдено залишки амфор, в яких колись зберігалося вино і масло, жіночі прикраси. Тогочасне населення Донецького городища, яке належало до роменської археологічної культури, було знищено на початку Х ст. печенігами,

які вторглися з Північного Причорномор′я.

 

 

У VIII-X ст. частина сучасної Харківщини   звоював   Хозарський   каганат, про  що  свідчать  пам′ятки,  знайдені  біля міст Балаклія, Ізюм, залізничної станції Борова, на території Харкова. У 1900 р. місцевий вчитель Василь Олексійович Бабенко (1877–1955) у слободі Верхній Салтів відкрив і розпочав дослідження катакомбного могильника, матеріали якого демонструвалися  на  XII  археологічному з'їзді  у  Харкові  (1902  р.).  Старожитності

буловиділеновокремуархеологічну

 

У всьому ареалі культури

трапляються написи, виконані рунічним письмом, малюнки- графіті на цеглі, обробленому камені, кераміці, кістці. У похованнях Нетайлівського, Дмитрієвського та Верхньосалтівського могильника знайдено арабські дирхеми, причому з останнього походить близько 100 монет.

 

культуру, яка отримала назву салтівська або салтово-маяцька(VІІІ - Х ст.).

Протягом 1900-1915 рр. В.О. Бабенко дослідив 255 катакомбних поховань на  Салтівському  могильнику,  вирахував  його  загальну  площу,  описав Салтівське городище та розпочав дослідження сусідніх з Салтівським могильником городищ – Вовчанського і Таволжанського. У 70 - 90 рр. цю культуру досліджували харківські археологи, зокрема Б.А.Шрамко. Питання етнічної належності носіїв салтівської культури досить складне. На думку дослідників салтівську культуру залишили народи, які входили до складу Хозарського каганату: алани (лісостепове Подоння), болгари (Приазов'я, Крим, степове Подоння) і хозари (Дагестан).

Археологічними  дослідженнями  встановлено,  що  в  районі  с.  Верхній

Салтів на правому високому березі Сіверського Дінця у VIII-X ст. існувало

 

велике  місто  площею  120  га. У  південно-східній  частині  міста  знаходилася міцна фортеця з кам'яною цитаделлю.

Територіально  і  за змістом пам'яток матеріальної  та духовної  культури вона   відповідає   єдиній   державній   політичній   організації   –   Хозарському каганату. Процес формування державницької культури Хозарії було перервано печенізькими вторгненнями та походами київського князя Святослава 964-966

рр. З розпадом Хозарського каганату в X ст. зникає і салтівська культура. У

60-ті рр. Х ст. Святослав завдав Хазарському каганату жорстокого удару, після чого ця територія увійшла до складу Київської Русі.

 

 

2.5.Стародавнє місто Донець

Донецьке городище – найбільше із 40 городищ, знайдених в Харківській області. Воно знаходиться між Пилипівкою і Карачівкою і належить до археологічних пам`яток республіканського значення.

Д. І. Багалій писав: «Його слід було б взяти під особливу охорону як найважливіший і майже єдиний пам`ятник XII століття, як доказ широкого поширення населення в половецьких степах».

Потрібно зазначити, що розкопки на місці городища були проведені археологом В. О. Городцовим у 1902 р., О. С. Федоровським в кінці 20-х рр. ХХ ст., Б. А. Шрамком у 50-ті рр., в результаті чого було виділено його три культурні рівні. Загалом, культурний шар в районі Донецького городища формувався більше 1,7 тис. років. На березі річки Уди існувало ранньослав’янське поселення, яке одержало назву Донецьке городище. Залишки його були виявлені на околиці міста Харкова, неподалік від станції Карачівка.

 

 

Залишки  його  були  виявлені  на  околиці  міста  Харкова,  неподалік  від станції Карачівка. Його жителі вирощували зерно, льон, з якого, з якого робили найбільш розповсюджену тканину – полотно. Місцеве населення підтримувало торговельні зв’язки із східними купцями. Торгували зерном, шкірою, хутром, воском, медом. В обмін отримували прикраси, срібні монети, вино. Ранньослов’янське поселення на Донецькому городищі було зруйновано на початку X ст. кочівниками печенігами. Після зруйнування ранньослов’янського поселення Донецьке городище ненадовго спустіло. У той же час, київські князі, побоюючись нападу з боку степових кочівників, почали ставити на окраїнах

 

держави сторожові міста. Таким містом став Донець, яке було не тільки містом-фортецею на шляху кочівників, а й великим економічним центром,  чому  сприяло  його  зручне географічне положення. Очевидно, в Дінці жив посадник князя або боярин, який збирав з підлеглого населення данину. Місто Донець проіснувало,  як  стверджують  історики, трохи більше 100 років і у 1239 р. було спалене

монголо-татарами.