Краєзнавство

2  км,  належав  аристократичній  знаті  місцевого  населення.  Ось  чому Пісочинські кургани виділяються розмірами й складною структурою могильників. Знайдені  в них  цікаві, а  інколи  навіть неповторні  речі доповнюють цю теорію.

Досліджувавскіфськіпохованняна

 

 

території Харківщини Борис Андрійович Шрамко,  доктор  історичних  наук, професор Харківського Національного університету, член комісії ЮНЕСКО по вивченню  давньої  металургії  та  заліза  – один з провідних скіфологів в Україні.

 

Сучасні українські археологи

свідчать, що меланхлени – один з найперших етнонімів, що дійшов до нас і означав частину давнього населення, яке проживало у Східній Європі.

 

Залишки поселень лісостепових землеробів – меланхленів було знайдено в межах Харкова районі Олексіївки, Жихаря, Нової Баварії, Верещаківки. Археологічні дослідження про поселення і могильники раннього заліза (в басейні Сіверського Дінця

–Геродотназвавйого Іргіс)описані Б.А.Шрамкомвмонографії«Древности Северского Донца». Сарматські пам’ятки на території  Харківщини, як  і взагалі  в  Україні,  представлені  знахідками поховань,  які  виявлені  головними  чином  у степових районах Харківської області. Такі пам’яткиабоокремісарматськіречі досліджувалися білясілБунаковота Рождественки  (Лозівського  району), міста Балаклії (Балаклійського району), сіл Великі Проходита  Шовкопляси(Дергачівського району), Любовки (Краснокутського району), сіл Воскресенівки та Колки (Богодухівського

району), села Яремівка (Ізюмського району).

 

 

 

Погасли кострища стоянок. У землю пішли племена. Забрали в холодні кургани сокири, мечі й письмена. Стьмяніли браслети і гребені,

Розпались намиста разки, Що їх одягали древні Смагляві юні жінки.

I келихи срібні, і чаші,

Що йшли по кругу колись, Покрилися порохом часу

I холодом тліну взялись... Та, може, мені здалося –

А час не все переміг.

На чашах тепло збереглося

Тих вуст, що торкалися їх. I в пута тяжкі клинописні Закована з давніх-давен,

В степу оживає пісня

Давно занімілих племен.

Ліна КОСТЕНКО

 

Перші поховання сарматів на нашій території були досліджені на початку

ХХ ст. Так, сарматське поховання було під час розкопок О. М. Мельником у

1901 р. і в кургані поблизу села Воронцовки. У поховальній ямі із скелетом було знайдено фрагменти двох посудин, зроблених на гончарному крузі, 14 дрібних намистин синього скла та бронзові: невелика фібула (застібка), мініатюрна пряжечка, тонка згорнута в трубочку пластина та інші речі.

Історики та сучасники відзначали важливу роль жінок у сарматів. Геродот

пише,   що   й   скіфи   називали   сарматів

 

«підвладними жінкам». У середовищі сарматів існували значні загони жінок- воїнів, яких греки називали амазонками. У багатьох жіночих похованнях І тис. до н. е. на півдні Східної Європи під час археологічних  розкопок  виявлено предмети озброєння, зокрема наконечники стріл.

Майже  600  років  сармати  наводили

 

Особливу роль у сарматів відігравали коні, з якими був пов’язаний один з основних релігійних культів. Часто

сармати, шкодуючи

своїх чотириногих друзів, клали до могили хазяїна не коня, як скіфи,а його символ – вуздечку.

 

жах на античний світ, але у ІІІ ст. н. е. їхньому володарюванню в українських

 

землях настав кінець. Історія повторилася: спершу нищівного удару їм завдали готи – германські племена, що просунулися з Північного Заходу, а в другій половині ІV ст. н. е. їх добили гуни, названі середньовічними хроністами «карою божою». Сармати зійшли з історичної арени, й лише степові кургани зберігають пам’ять про народ, за висловом греків, «оперезаний мечем».

 

 

2.4. Харківщина в часи раннього середньовіччя

На території Харківщини перші пам'ятки черняхівської культури, яку археологи вважають етнокультурною спільнотою, сформованою на ґрунті українських етнічних груп II – V ст. н.е., постають в другій половині III ст. н.е. Селища черняхівської культури було зафіксовано як на території сучасного Харкова (майдан Конституції, майдан Соборності, станція Основа, селище Велика Данилівка, селище Жихар), так і на території області − в Дергачівськомур районі (село Пересічна), Зміївському (село Соколово).

Великі землеробські поселення назвемо цих людей умовно − черняхівцями

– розташовувалися на сонячних берегах малих річок. Населення таких поселень мешкало в напівземлянках або наземних житлах, стіни яких обмазувалися глиною.  Для  опалення  жител  влаштовувалися  відкриті  вогнища,  глинобитні печі й печі-кам'янки.

Про   грошову   торгівлю   між   черняхівськими   племенами   і   Римською імперією свідчать численні знахідки римських монет на території України. На Харківщині вченими зареєстровано понад 70 знахідок римських монет І-IV ст. н .е. Переважна частина монет знайдена поблизу малих річок, таких як Уди,

Мжа,Лопань,Харків,Мерчик.Підчас

 

розкопок черняхівських поселень були знайдені знаряддя землеробської праці – сошники, плужні ножі, коси, серпи тощо. Черняхівцям були відомі всі головні польові культури:   жито,  пшениця,  ячмінь,  просо, овес, віка, гречка, горох, коноплі. Окрім землеробства, черняхівське населення займалося скотарством (розводили свиней, коней,