Ландшафтознавство

 

1. У чому полягає просторовість ландшафту і в яких його властивостях вона знаходить свій прояв?

2. Охарактеризуйте основні типи вертикальних структур ландшафту.

3. Сформулюйте відмінності між геокомпонентом та геомасою.

4. Які правила формальної логіки діють при класифікації ландшафтів?

5. В чому полягають головні відмінності між морфологічним та конекційним ландшафтознавчим районуванням?

 

1. Критерії виділення елементарних територіальних ділянок ландшафту.

2. Поняття позиції та позиційний принцип у ландшафтознавстві.

3. Типи вертикальних структур ландшафту.

4. Територіальна структура потоків у ландшафтів.

5. Вихідні принципи ландшафтознавчого районування.

  

 

Ландшафт – не є статичним, застиглим у часі утворенням. По-перше, він є «продуктом» часу, тобто створений сукупністю динамічних процесів, які сформували його сучасні вертикальні та територіальні структури. Вивченням змін ландшафтів у минулому, закономірностей їх формування в масштабах еволюційного та історичного часу займаються палеоландшафтознавство (останнім часом його часто називають еволюційним ландшафтознавством) та історичне ландшафтознавство. Ці наукові напрями ландшафтознавства розглядатимуться у § 7. 5 і 7. 6 навчального посібника. По-друге, ландшафт зазнавав змін не тільки у минулому, він безперервно змінюється й зараз. Його сучасні зміни знаходять вияв у надзвичайному різноманітті феноменів. Зміна дня і ночі, пір року, ерозія ґрунтів та накопичення у них важких металів, вимирання видів і їх заміщення новими видами рослин і тварин, утворення ярів, висихання боліт, обміління річок, спорудження автостради, осушення та зрошення земель, природні та техногенні катастрофи ландшафту – все це та безліч інших явищ є змінами, які протікають у ньому в наш час. Зазнає змін і гуманістична сутність ландшафту – у ньому виникають нові духовні цінності та деградують інші, змінюється зміст та вага його різних значень, з часом змінюється й сприйняття людиною ландшафту тощо.

Отже ландшафт є динамічним феноменом і саме завдяки його здатності до змін, він зберігає свою цілісність. Водночас, певні зміни ландшафту несуть й загрози для його існування як цілісного комплексу. Такі зміни можуть бути спричинені катастрофічними природними явищами та процесами. Проте у наш час найбільша загроза цілісності ландшафтам пов’язана з господарською діяльністю людини. Реалізація необґрунтованих у ландшафтознавчому відношенні проектів з меліорації земель, їх сільськогосподарського, гірничопромислового, рекреаційного та іншого використання призводять до змін, які руйнують не тільки їх природну складову ландшафту, але й негативно позначаються на фізичному та духовному житті людей у ньому.

Таким чином, дослідження динамічних змін ландшафтів має велике наукове та практичне значення й сучасне наукове ландшафтознавство приділяє йому належну увагу. В ньому сформувався відповідний розділ – динамічне ландшафтознавство (ряд вчених називає його структурно-динамічним ландшафтознавством), Його завдання – пізнати ландшафт як складну динамічну цілісність.

Розуміння ландшафту як динамічного феномену було властиво засновнику наукового ландшафтознавства О. Гумбольдту, який вважав його результатом еволюційно-динамічних пристосувань окремих компонентів природи в межах певної території. Особливо цікавили вченого процеси, що пов'язують у ландшафті біотичне життя з неорганічними чинниками – рельєфом, кліматом, геологічними породами тощо. Однак подальший розвиток ідей Гумбольдта у Німеччині йшов переважно у напрямку осягнення ландшафту як просторової цілісності. Альфред Геттнер висунув хорологічну концепцію (див. § 1. 2), яку й абсолютизував, стверджуючи, що завдання географії у пізнанні ландшафту обмежується лише вивченням його територіальної сутності, а з'ясування змін ландшафтів у часі – завдання інших наук (насамперед природничої історії). Під впливом авторитету Геттнера ландшафтознавство Німеччині довоєнного часу й розвивалося як переважно хорологічна наука.

Натомість основоположники російського ландшафтознавства – В. Докучаєв, Л. Берг, Л. Раменський, Г. Висоцький та ін., наголошували на тому, що ландшафт – не тільки територіальний комплекс, а й динамічний. Його всебічне пізнання вимагає з'ясування як шляхів його еволюційного розвитку, так і сучасних змін. Таке розуміння ландшафту позначилось і на напрямках його досліджень у Росії, а потім – у Радянському Союзі довоєнного часу. Зокрема за ініціативи В. Докучаєва Г. Висоцький у 1892 р. поблизу с. Велико-Анадоль (теперішня Донецька обл.) організував дослідницьку станцію, на якій велися стаціонарні дослідження за змінами ландшафту у часі.

У післявоєнний час німецькі ландшафтознавці Й. Шмітхюзен, Е. Нееф, Г. Кароль, Г. Ріхтер та ін. відійшли від геттнерівського розуміння ландшафту й висунули ряд важливих думок щодо динаміки ландшафту. Зокрема, Шмітхюзен сформулював оригінальні положення геосинергентики – напряму ландшафтознавства, яке досліджує динамічні взаємозв’язки у ландшафтних комплексах. Сприяло посиленню інтересу до вивчення динаміки ландшафту й екологізація середньоєвропейського ландшафтознавства, особливо –