Ландшафтознавство

Біотичні структури ландшафту. Традиційні напрямки досліджень ландшафтної екології пов'язані з розумінням ландшафту як середовища існування живих організмів (Дж. Вінс, Б. Виноградов, Р. Форман та ін.). Загальний методологічний принцип ландшафтної екології – розглядати ландшафт з точки зору певного суб’єкта, знаходить в цьому її напрямі вираз у тому, що структури ландшафту відшуковуються через з'ясування закономірностей його сприйняття і використання живими організмами та їх спільнотами.

Принципово важливе значення має теза, що територіальна конфігурація ландшафту більшістю біологічних видів сприймається як конфігурація плямистого типу. Це означає, що на тлі ландшафту рослини, тварини та їх популяції вирізняють окремі плями, які оцінюються як придатні для виконання різних життєво важливих функцій. Саме в цих плямах і організоване життя організму та популяції, решта території сприймається як несприятлива або неважлива для існування, тому уникається або не використовується. Якщо ландшафтний еколог хоче зрозуміти життя тварин і рослин у ландшафті, він мусить прийняти їх “точку зору” на ландшафт і виділяти в ньому біотичні плями і їх структури так, як це роблять тварини і рослини. Отже, з точки зору концентрації і збереження життя сучасний ландшафт являє собою плямисту територіальну структуру, в якій природні плями розташовані на тлі агро-індустріально зміненого ландшафту.

Крім біотичних плямистих структур ландшафту ландшафтна екологія значну увагу приділяє виділенню та аналізу біоцентрично-мережевих структур. Ці структури виникають внаслідок того, що окремі біотичні плями

Окремі біотичні плями можуть бути поєднані між собою коридорами, вздовж яких відбувається обмін між плямами генетичним матеріалом. Цей обмін забезпечується такими процесами, як рознесення спор, насіння, пилку рослин, міграціями тварин та ін. Мережа біокоридорів поєднує біотичні плями у структуру біоцентрично-мережеву ЛТС. Її приклад наведений на рис. 40.

  

 

Біотичні плями: 1 – ксерофітно- та петрофітно-степові; 2 – ксерофітно-чагарниково-лісові; 3 – галофітно-лучні; 4 – псамофітно-лісові; 5 – біокоридори; 6 – інтерактивні елементи; 7 – зони впливу біотичних елементів ландшафту.

Виявлення та аналіз біоцентрично-мережевих ЛТС має особливе значення в зв'язку з розбудовою регіональних, національних та Всеєвропейської екомереж.

Дослідження процесів і їх територіальних структур є іншим традиційним напрямком досліджень ландшафтної екології. Процеси досліджуються не з точки зору з'ясування їх «механізму» чи причин виникнення, а як чинник формування певних територіальних структур ландшафту. Головна методологічна установка цих досліджень полягає у тому, що певний процес (наприклад міграція тварин або площинна ерозія) створюють відповідну територіальну структуру ландшафту. Через це принцип поліструктурності ландшафту відіграє в ландшафтній екології особливого значення. Вона досліджує територіальні структури ландшафту, які традиційне наукове ландшафтознавство не вважає предметом своїх пошуків. До таких структур, крім розглянутих вище біоцентрично-мережевих і плямистих, належать катенарні, дифузійні, структури господарських угідь та багато інших (Гродзинський, 2006).

Серед процесів, які привертають особливий інтерес сучасної ландшафтної екології – фрагментація ландшафту (трансформація колись суцільного природного рослинного покриву ландшафту на окремі ізольовані ділянки), збіднення біологічного та ландшафтного різноманіття, господарська діяльність людини у ландшафті, а також біотичні процеси, які мають чітко виражений територіальний вимір. До таких процесів відносяться різні типи міграцій тварин, рознесення спор, пилку, насіння рослин, пошук і вибір тваринам місць гніздів’я, харчових ділянок і ходів тощо. Територіальність властива й повільнішим біотичним процесам, які простежуються не у житті одного індивіда, а їх популяцій і угруповань. До таких процесів належать адаптація популяцій до нових місцеіснувань, вимирання популяцій, розселення виду по території ландшафту, сукцесія угруповань тощо.

Адаптація теоретичних концепцій екології до вивчення ландшафту завжди була традиційним напрямом розвитку ландшафтної екології. Залучення ряду концепцій та методів екології до вивчення ландшафту відкриває нові перспективи у його пізнанні. Звичайно, теоретичні положення екології, розроблені для дослідження біологічних видів, популяцій чи угруповань, не можна автоматично перенести на ландшафт. Ці положенні та методи вимагають істотної видозміни, які враховують специфіку ландшафту й його відмінності від об’єктів вивчення екології. Така адаптація є складним творчим процесом й далеко не всі положення екології можуть знайти застосування у дослідженні ландшафту.

Особливо плідним виявилось застосування до вивчення ландшафту понять сукцесії та сукцесійних рядів. Це дало змогу досліджувати зміни ландшафту як цілісного комплексу, а не шляхом простежування змін у часі його окремих процесів чи характеристик. Продуктивним виявилось також застосування до ландшафтів методів ординації, спершу розроблених в екології рослин. Ординація ландшафтних комплексів (їх впорядкування в ряди або одночасно у декілька рядів на підставі їх подібності до дії певних факторів) дозволяє з'ясувати низку їх динамічних та структурних особливостей, які не вдається виявити шляхом типології чи класифікації. Серед інших концепцій екології, що знайшли ефективне застосування в ландшафтній екології, – концепція екологічних амплітуд та ніші, пластичності, екологічних стратегій ландшафтних комплексів, екотону та ін.

 

 

Естетика ландшафту вивчає ландшафт як естетичний феномен, як об’єкт естетичного сприйняття людиною.