Ландшафтознавство

Формування естетичного напряму в ландшафтознавстві співпадає із виникненням самої цієї науки. Так, засновник наукового ландшафтознавства О. Гумбольдт декілька глав свого 6-ти томного “Космосу” присвятив зв’язкам ландшафту та мистецтва. Він вважав ландшафт категорією естетичною й вказував, що важливим напрямом ландшафтознавства має бути вивчення його суб’єктивних естетичних якостей. Однак, початок розробки цього напряму припадає на 20-30-ті роки 20 ст. У Німеччині А. Геттнер обґрунтовує доцільність розвитку “естетичної географії” – науки пограничної між естетикою та географією, в Росії В. П. Семенов-Тянь-Шанський подає ретельний опис “естетичної цінності пейзажів” різних регіонів північної Євразії, в Англії В. Корніш видає ґрунтовну працю “Красоти пейзажу: географічний огляд”, в якій аналізуються чинники краси ландшафтів й естетичні переживання від їх сприйняття.

Особливо бурхливого розвитку естетика ландшафту набула, починаючи з 1960-их рр. Центрами її розвитку були Великобританія, США та Німеччина. У Великобританії Д. Лінтон і Л. Леопольд запропонували перші методи естетичного оцінювання ландшафту, а Д. Епплтон розробив ґрунтовну теоретичну концепцію ландшафту як естетичного феномена та сутності естетичного сприйняття ландшафту. В США дослідження з естетики ландшафту надзвичайно широкого розмаху після проведення за ініціативи Президента США “Конференції при Білому домі з краси природи” (1965 р.). Американськими вченими Е. Зубе, Р. і С. Каплан, Р. Ульріхом, Е. Герцогом та ін. були розроблені різноманітні методи оцінювання краси, естетичної привабливості, естетичної цінності ландшафтів, висунуто низку важливих гіпотез щодо природи естетичних почуттів людини до ландшафту. Ці методи та ідеї знайшли своє практичне втілення при реалізації численних програм з естетичного впорядкування міських ландшафтів США, територій національних парків та ін. У Німеччині теоретичні питання естетики ландшафту розвивали Й. Вензель, K. Краузе та інші географи. Їх розробки знайшли використання при обґрунтуванні ландшафтних планів, важливою складовою яких є створення естетично привабливих ландшафтів.

У Східній Європі найбільшого розвитку естетика ландшафту набула в Литві та Польщі. Зокрема, литовські ландшафтознавці К. Ерінгіс, П. Каваляускас, М. Пурвінас твидали другої карту “Естетичні ресурси ландшафтів Литва та їх оцінка. ”. Із середини 1990-их рр. естетика ландшафту активно розвивається в Україні.

Естетика ландшафту – напрямок ландшафтознавства, який вивчає ландшафт як об’єкт естетичного сприйняття людиною, а також людину як суб’єкта, наділеного здатністю сприймати ландшафт як естетичний феномен. Із цього визначення видно, що сучасна естетика ландшафту має два об’єкти свого вивчення – ландшафт, а також людину, яка ландшафт сприймає. Це пов'язано з тим, що естетичність ландшафту визначається складною взаємодією між самим ландшафтом та людиною. В кінцевому підсумку, саме на людину, на забезпечення її естетичних потреб і прагнень спрямовані дослідження та практичні застосування естетики ландшафту. Це спрямування вимагає глибоких досліджень того, як формуються ландшафтні смаки людини, яким чином організований процес сприйняття людиною ландшафту, які біологічні, соціальні, індивідуальні та інші чинники його визначають. Отже, щоб створити ландшафт, як був би естетично приємним людині, слід вивчити саму людину, а саме ті особливості її психіки, сенсорного апарату, устрою мозку та інші особливості, які визначають естетичне сприйняття людиною ландшафту. Без цих об’єктивних знань належне вирішення завдань естетики ландшафту неможливе. А це означає, що, поряд із ландшафтом, людина також є об’єктом естетики ландшафту.

Відповідно до двох об’єктів естетики ландшафту, вона має й два предмети. Предметною стороною ландшафту є ті його якості та особливості, які визначають його естетичне сприйняття людиною – естетичність, краса, мальовничість, природність, гармонійність, різноманіття та інші. Ці естетичні якості ландшафту та складні взаємодії між ними й складають предмет естетики ландшафту (рис. 41).

 

 

Другий предмет естетики ландшафту пов'язаний з людиною, як суб’єкта естетичного сприйняття ландшафту. Предмет її вивчення складають біологічні, соціальні та індивідуальні виміри людини, які визначають її здатність до естетичних почуттів і суджень.

Головна прикладна мета естетико-ландшафтознавчих досліджень -обґрунтування проектів і планів просторово-об’ємної та часової організації ландшафту, за якої забезпечуються, виховуються та розвиваються естетичні смаки і запити людини. Таке обґрунтування повинно мати відповідну теоретичну та методичну основу, й естетика ландшафту саме її й покликана забезпечити. Естетичне впорядкування території визначається не тільки художніми правилами композиції простору, але вимагає врахування природних особливостей ландшафту, його соціальних функцій, історико-культурної цінності, уподобань людей, які цим ландшафтом користуються. Отже, завдання естетичної організації простору естетика ландшафту намагається вирішити, виходячи із комплексного ландшафтознавчого підходу до впорядкування території. Територія інтерпретується не як простір, заповнений фізичними тілами, композицію яких можна змінити у бажаному напрямі (таке бачення території властиве архітектурі), а як складна цілісність, яку формують природні і створені людиною компоненти, що мають свою історію і цінність для людини. У географії