Ландшафтознавство

В структурі наукового ландшафтознавства його естетичний напрям займає своєрідне місце. З одного боку, естетика ландшафту тісно пов’язана з такими розділами та напрямами ландшафтознавства, як морфологія, динаміка, екологія ландшафту, культурне, антропогенне, історичне ландшафтознавство та ін. (див. рис. 42), а з іншого боку вона тісно пов'язана з теорією естетики, архітектурою, дизайном, ландшафтним живописом та іншими мистецтвознавчими галузями знань. Таким чином, естетика ландшафту є своєрідним містком, який поєднує ландшафтознавство як природничо-географічну науку з мистецтвом. Графічно ці зв’язки ілюструє рис. 43.

Як було вказано вище, естетика ландшафту має два об’єкти досліджень – ландшафт і людину (рис. 44). В залежності від постановки дослідницької задачі в якості об’єкту дослідження може розглядатися ландшафт, а людина – як суб'єкт його естетичного сприйняття, в інших випадках об’єкт і суб'єкт дослідження міняються місцями й увага зосереджується на людині, особливості якої сприймати ландшафт естетично вивчаються.

  

 

1 – ландшафтоцентричний; 2 – антропоцентричний; 3 – перцепційно-когнітивний.

Як видно з рис. 44, об’єктом ландшафтоцентричного напряму естетики ландшафту є ландшафт й вивчаються ті риси його вертикальних (топічних) і територіальних (хоричних) структур, які визначають його естетичні якості – мальовничість, величність, різноманіття, гармонійність та ін (див. рис. 41). Антропоцентричний напрям естетики ландшафту зосереджується на вивченні людини як суб’єкту сприйняття ландшафту. З'ясовуються її психічні та інші риси, які визначають особливості її естетичних ставлень до ландшафту. Перцепційно-когнітивний напрям естетики ландшафту досліджує процес естетичного сприйняття людиною ландшафту.

Ландшафтоцентричний напрям естетики ландшафту спрямований на вивчення тих рис ландшафту, які визначають його естетичні якості. Саме із цього напряму й почалося формування естетики ландшафту як наукового напряму географії. Увага зосереджується на тих фізіономічних рисах ландшафту, які визначають його естетичні якості. Як такі риси розглядаються колір і кольорова гама, освітленість, звуки, пахощі, форми та розміри окремих елементів ландшафту, їх просторова композиція тощо.

Крім вивчення цих фізіономічних “чинників краси” ландшафту, важливою є розробка питання “що ж являє собою сама ця краса? “. В естетиці вона розуміється як деяка узагальнююча категорія художнього об’єкту, яка розкривається через конкретніші категорії, такі як мальовничість, гармонійність, довершеність, величність, елегантність та інші. Важливою проблемою естетики ландшафту є з’ясування того, що являють собою і в яких рисах ландшафту проявляють себе ці естетичні категорії.

У рамках ландшафтоцентричного напряму особливого розвитку набули дослідження з оцінювання естетичності ландшафтів (їх мальовничості, естетичної привабливості, краси та ін.). Основне завдання полягає у розробці методів, за допомогою яких можна кількісно оцінити наскільки естетично привабливим, гарним, естетичним є ландшафт. Далі на основі цих методів проводиться оцінка краси тих чи інших ландшафтів і складаються карти “краси ландшафтів”. Незважаючи на те, що ці дослідження виконуються вже понад 30 років, чимало теоретичних і методичних питань лишаються нез’ясованими й актуальність їх розробки не поменшала.

Важливою прикладною проблемою ландшафтоцентричного напряму естетики ландшафту є наукове обґрунтування проектів і планів естетичного впорядкування ландшафтів.

Антропоцентричний напрям естетики ландшафту свою увагу зосереджує на пізнанні людини, яка розглядається і як суб’єкт естетичного сприйняття ландшафту і як об’єкт, у свідомості якого формується відповідний образ ландшафту. Цей напрям охоплює дослідження різноманітних рис людини – особливостей її сенсорного апарату (органів чуттів), завдяки якому людина здатна сприймати фізичні стимули від ландшафту (звук, світло, пахощі тощо) ; когнітивних процесів, завдяки яким людина формує певний образ ландшафту і виносить оціночні та інші судження щодо його естетичних якостей; культуру людини, під впливом якої ці судження формуються; характер та інші персональні риси людини, які визначають індивідуальні особливості естетичного сприйняття нею ландшафту, тощо.

В англійській та північноамериканській естетиці ландшафту особлива увага зосереджується на виявленні та порівняльній оцінці ландшафтних смаків та ландшафтних преференцій. Ландшафтний смак – це домінуюче у певній суспільній групі (найчастіше – нації чи суспільстві певної історичної епохи) розуміння краси ландшафту. Різні етнічні, вікові та інші соціальні групи мають характерні ландшафтні смаки й естетика ландшафту намагається їх виявити й врахувати при проектуванні естетично привабливий ландшафтів. Таким чином, ландшафтні смаки своїм “носієм” мають певну групу людей. Ці смаки формуються під сильним впливом культурних норм, правил, художніх течій та естетичних критеріїв краси, які панують у цій групі у певну історичну епоху (так, ландшафтні смаки середньовіччя істотно відрізняються від смаків античної доби).

Однак, подібність людей у ландшафтних смаках не означає того, що усі ці люди абсолютно однаково естетично сприймають ландшафти. Кожна людина має власні естетичні уподобання, у тому числі й до ландшафтів. Одні люди віддають перевагу ландшафтам паркового типу, інші – відкритим степовим просторам, а комусь більше до вподоби ландшафти сучасного міста. Схильність людей віддавати перевагу певним ландшафтам, їх окремим рисам і конфігураціям називають ландшафтними преференціями. В сучасній естетиці ландшафту розроблено низку методів, які дозволяють з'ясувати, за якими рисами ландшафту людина визначає їх естетичну привабливість і надає їм свої