Ландшафтознавство

Історична ІС складається з інформації у формі письмових і картографічних документів, узагальнюючих праць, впорядкованих за історичною періодизацією, які можуть свідчити про характер природокористування, угіддя, населені пункти, шляхи сполучення, системи землеробства та промисли, стан тогочасного довкілля, демографічну ситуацію, соціально-політичний та економічний устрій суспільства тощо.

Археологічна ІС містить інформацію про комплекси матеріальних залишків, які дають уявлення про знаряддя праці, свійські і дикі тварини, культурні рослини, особливості житла та будівельні матеріали, тяжіння поселень до певних природних елементів, їх щільність, розміри, видовий склад диких тварин і рослин, статево-вікову та антропологічну структура населення тощо.

Етнологічна ІС характеризує етнічні спільноти території дослідження, механізми взаємодії етносу з ландшафтом, міжетнічні відносини, традиційні системи природокористування, сприйняття природного середовища і його ритміки та ін.

Лінгвістична ІС основне інформаційне навантаження несе через топоніми, які вказують на форми природокористування, стан довкілля, етнічну структуру та історію території.

Господарська ІС характеризує технологічні особливості природокористування та його ефективність, зокрема містить інформацію про способи полювання, збиральництва та рибальства, знаряддя праці, ротаційні цикли виробництва, продуктивність худоби і структуру стада, потреби в кормах, будівельні матеріали, способи їх добування і виробництва тощо.

Особливість історичного ландшафтознавства полягає в тому, що є науковим напрямком ландшафтознавства і водночас складовою частиною історичної географії. За визначенням П. Підгородецького, історична географія є системою історичних галузей географічних наук, а її предмет – історія розвитку, освоєння та змін географічного середовища і ландшафтів.

Історична фізична географія займає проміжне положення між географією сучасності (актуальною) та палеогеографією, й, відповідно, історичне ландшафтознавство – між актуальним ландшафтознавством (яке вивчає сучасні ландшафти) та палеоландшафтознавством. Однак хронологічні межі між цими напрямами ландшафтознавства чітко не визначені й між ними може бути доволі широка «область перекриття». Так, у давньозаселених регіонах, де період природокористування має тривалість у тисячі років, зміни ландшафтів вивчаються і історичним ландшафтознавством і палеоландшафтознавством. При цьому вони використовують свої специфічні методи та концепції (відповідно – історичного ландшафту та палеоландшафту). Таке доповнення не є суперечливим і дуже корисним для всебічного пізнання ландшафту як феномену історичного.

«Перекриття» хронологічних рамок дослідження ландшафтів між палеоландшафтознавством та історичним ландшафтознавством є тим більшим, чим давнішим є початок антропогенної трансформації ландшафтів. Для територій порівняно недавнього освоєння такого «перекриття» може й не бути. Для вивчення таких територій дослідник має у своєму розпорядженні історичні документи у вигляді літописів, давніх карт, даних переписів населення тощо. Якщо у своїх розвідках щодо змін ландшафтів минулого дослідник використовує архівні та фондові матеріали як головне джерело інформації, то такі дослідження належать до історичного ландшафтознавства. У випадку коли таких даних немає й основним фактичним матеріалом для реконструкцій ландшафтів минулого є результати спорово-пилкового аналізу, аналізів викопних (похованих) ґрунтів, викопних решток рослин і тварин, палеолітологічні, палеокліматичні та інші дані, то такі дослідження належать до палеоландшафтознавчих.

 

Історичне ландшафтознавство досліджує широке коло питань, пов’язаних з з'ясуванням структури, динаміки ландшафтів історичного минулого, особливостей їх використання людиною тощо. Важливими напрямами досліджень цього напряму ландшафтознавства є застосування діахронічного аналізу до історичних ландшафтів, реконструкція структури та функцій історичних ландшафтів, оцінювання антропогенної перетвореності ландшафтів на різні часові зрізи, історико-ландшафтне районування.

Діахронічний аналіз (від давньогрецького ΔΙΆ – наскрізний рух, проникнення тощо, і ΧΡΟΝΟΣ – час) в історичному ландшафтознавстві полягає у виявленні послідовності змін структури та станів ландшафтів за історичний час, який охоплює періоди становлення, поширення та ускладнення господарських функцій ландшафтів. Визначення трендів цього процесу на окремих етапах природокористування і в цілому за період, що досліджується, закладає основу прогнозування змін ландшафту у майбутньому.

Історична глибина діахронічного аналізу визначається початком господарського використання території. Наприклад, історію формування антропогенних ландшафтів Середземномор'я чи Українського Лісостепу слід починати з неоліту. Об'єктом діахронічного аналізу можуть бути ландшафтні комплекси будь-якого рангу – від ландшафтних зон до окремих урочищ та фацій. Детальність і глибина аналізу буде при цьому суттєво відрізнятися. У першому випадку може аналізуватись весь період природно-антропогенного розвитку ландшафтів, в другому – тільки час від появи певних господарських функцій, що обумовили виникнення цього антропогенного ландшафтного комплексу.

Характеристика структур ландшафтів, їх стану, особливостей використання людиною тощо, які існували на певний момент часу, називають часовим зрізом. Для одного й того самого ландшафту, чи для певної території можна відновлювати (реконструювати) історичні ландшафти минулого та особливості природокористування на різні часові зрізи. В результаті такого аналізу одержуємо серію зрізів, яка характеризує ландшафтний комплекс в певному часовому проміжку. Таку серію називають системою часових зрізів. На кожний з цих зрізів складається карта ландшафтів та їх використання. Серія таких карт дає уявлення про розвиток та динаміку ландшафтів.

Для аналізу високочастотних змін ландшафтів інтервал між зрізами вимірюється добами, годинами, хвилинами (для стаціонарних досліджень динаміки ландшафтів),