Ландшафтознавство

Історико-ландшафтне районування можна здійснювати за критеріями односпрямованості процесів антропізації ландшафтів і рівнем їх антропізації в межах кожного зрізу, а також за всю історію природокористування в регіоні. В результаті виділяються історико-ландшафтні краї, землі, області, райони, які характеризувались однотипною структурою ландшафтів і стилем господарювання в них у певний історичний час (наприклад, в добу Київської русі), або райони, які відрізняються між собою за історичною спрямованістю трансформації ландшафтів. Таке районування вимагає аналізу територіальної диференціації господарської освоєності ландшафтів у кожному зрізі, визначення їх середніх і максимальних значень, а також фіксацію давніх ядер освоєння, їх успадковуваність від зрізу до зрізу. Зміна площ і конфігурацій ареалів надає можливість районувати регіон відповідно до критерію часової структури природокористування. Відносно тривалості та послідовності господарських функцій ландшафту регіон доцільно районувати за наступними часовими структурами природокористування: постійне, переважне, періодичне, нетривале, відсутнє (рис. 50).

  

 

В наш час антропогенний чинник став провідним у формуванні та зміні природних ландшафтів. Вивченням цих змін й займається антропогенне ландшафтознавство. Якщо історичне ландшафтознавство головну увагу приділяє відновленню (реконструкціям) ландшафтів під впливом антропогенних і природних чинників, то антропогенне ландшафтознавство головну увагу зосереджує на тому, як діяльність людини позначається на сучасних ландшафтах. Слід, однак, зазначити, що в межах антропогенного ландшафтознавства деякі його послідовники виділяють його окрему частину – історичне антропогенне ландшафтознавство. Його мета полягає у з'ясуванні історичних змін ландшафтів спричинених людською діяльністю.

Теза про те, що людина та її діяльність відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні та змінах ландшафту були висловлені ще О. Гумбольдтом. В англомовному середовищі географів інтерес до вивчення впливу людини на ландшафти значно зріз після виходу у світ книги Д. Марша “Людина і природа або про вплив людини на зміну фізико-географічних умов” (1864 р.). У передмові до неї автор що метою його книги було встановити розміри змін, які людина своєю діяльністю завдає «у різних фізичних умовах Землі», розкрити небезпеку цих змін і показати необхідність обачливого ставлення до природи, з’ясувати можливість і важливість відновлення порушеного у ній порядку й покращення обширних виснажених територій.

В російський географії значний вплив на виникнення антропогенного ландшафтознавства справили дослідження В. Докучаєва, О. Ізмаїльського, Г. Висоцького. Л. Берга, а в Україні – С. Рудницького і П. Тутковського. Значні здобутки східноєвропейських ландшафтознавців у галузі вивчення впливу людини на ландшафт призвели до того, що саме в їх середовищі антропогенне ландшафтознавство виокремилось як окремий науковий напрямок природничої географії. Він почав своє формування з 30-40-х роках XX ст. й остаточно затвердився з початку 1970-х років завдяки працям Ф. Мількова. У 1973 році він розробив основи теорії загального антропогенною ландшафтознавства й виділив його як окремий напрямок ландшафтознавства. Ф. Мільков сформував потужну наукову школу антропогенного ландшафтознавства, представником якої в Україні є професор Г. Денисик.

Антропогенне ландшафто-знавство – науковий напрям, який вивчає ландшафти, змінені в результаті діяльності людини та закономірності цих змін. Основним його поняттям є антропогенний ландшафт. Згідно Ф. Мількова, антропогенними ландшафтами є комплекси, в яких на всій або більшій їх площі корінних змін під впливом людини зазнали якщо не всі, то принаймні один компонент ландшафту. Наприклад, антропогенним ландшафт стає тоді, коли людина знищила його природну рослинність й замінила її культурною (ріллею, садом, виноградником, парком тощо), або тоді, коли в результаті містобудівництва природні ґрунти або взагалі знищені або замінені штучними техноземами. Докорінно змінений людською діяльністю компонент ландшафту, або декілька його компонентів визначає й основні властивості усього антропогенного ландшафтного комплексу. Рис. 4, б ілюструє таке тлумачення антропогенного ландшафту.

Таким чином, усі сучасні ландшафти Ф. Мільков поділяє на три типи – природні, або натуральні, на яких людська діяльність не позначилась, та ландшафти, змінені цією діяльністю. Серед останніх виділяються ландшафти, які, хоч і зазнали антропогенних впливів, проте не змінили докорінну свою структуру, а також ландшафти, які в результаті людського втручання зазнали кардинальних змін. Такі ландшафти й вважаються антропогенними. Якщо їх зміни сприятливі для людини й відображають високу культуру природокористування, то ці антропогенні ландшафти вважаються культурними. Якщо антропогенні ландшафти зазнають небажаних змін (ерозії ґрунтів, зсувів та абразії, забруднення поверхневих і ґрунтових вод, вимирання біологічних видів тощо), то вони відносяться до акультурних. Вказані співвідношення між цими типами ландшафтів наведені на рис. 51.

  

 

Ф. Мільков та його послідовники наголошують, що антропогенні ландшафти є природними комплексами. Вони, хоч і складаються з компонентів, які докорінно змінені людиною, але взаємодія між ними й розвиток самого антропогенного ландшафту визначаються природними закономірностями. Наприклад, ерозія ґрунтів у розораних й засіяних просапними культурами агроландшафтах, хоч