Ландшафтознавство

Історико-ландшафтні реконструкції здійснюються за допомогою діахронічного аналізу. Для цього використовують дані палеогеографії та палеоландшафтознавства, історичні матеріали (описові та картографічні), виконують топонімічний аналіз території дослідження, проводяться натурні дослідження на ключових ділянках під час яких обстежують ґрунти, поховані під фортифікаційними спорудами городищ, курганними насипами, делювіальними і алювіальними відкладами, здійснюють відбір зразків для палінологічного аналізу, встановлюють сліди давнього природокористування за матеріалами аерофотозйомки тощо.

Методика історико-ландшафтних реконструкцій суттєво відрізняється для зрізів різної інформативної забезпеченості. Для документованого періоду використовуються давні картографічні матеріали, з яких на ландшафтну основу переносяться межі ділянок природної рослинності, сільськогосподарських угідь, населених пунктів та інших типів господарського використання ландшафтів. Такий підхід застосовується переважно для великомасштабного картографування на ключових ділянках. При середньо- і дрібномасштабному картографуванні великих регіонів у ландшафтних контурах подаються дані про типи і площі антропогенних ландшафтів або загальна оцінка антропогенної перетвореності ландшафтів.

При реконструкції ландшафтів на часові зрізи, які не висвітлені в історичних свідоцтвах і картографічних матеріалах, застосовується низка складних методів історичного ландшафтознавства. Одним із них є метод стуктурно-балансового моделювання. Згідно з ним, в залежності від пануючої системи землеробства та ландшафтної структури території моделюється співвідношення угідь різного господарського призначення та визначається демографічна ємність ландшафтів. Це дозволяє визначити ареали різного функціонального використання ландшафтів, відновити їх стан на різні часові зрізи. Як приклад, на рис. 47 наведена карта ландшафтів Середнього Придніпров’я на часовий зріз ІХ-ХІІ ст. н. е. На ландшафтні карти давнього періоду освоєння наносяться археологічні пам'ятки різного типу, тогочасні населені пункти, оборонні лінії тощо.

 

Інформаційна забезпеченість зрізів в ході історико-ландшафтних реконструкцій залежить від їх історичної глибини. Історична інформаційна система надає матеріли для історико-ландшафтних реконструкцій порівняно близького до сучасності періоду природокористування. Ці матеріали представлені текстовими описами, актами, що стосуються землеволодінь, чисельності та занять населення, статистичною звітністю, даними кадастрів, картографічними творами тощо. В Україні цей документований період охоплює найближчі 200-300 років.

Далі від сучасності кількість та інформативність історичних документів поступово зменшується. Так, перші історичні документи (літописи часів Київської Русі, а також доби Середньовіччя) мало інформативні щодо господарських функцій ландшафтів. Відомості про системи землеробства та інші галузі господарства, їх продуктивність дуже неконкретні. Згадки про кліматичні, гідрологічні та інші екстремальні несприятливі для господарства явища є у цих матеріалах фрагментарними. Тому ландшафтознавча інтерпретація інформації для мало документованого періоду матеріалів без широкого залучення даних інших ІС практично не можлива.

Недокументований період для регіонів давнього природокористуванння є набагато тривалішим порівняно з документованим і мало документованим. Інформаційне забезпечення цього періоду здійснюється археологічною інформаційною системою.

Оцінка антропогенної перетвореності ландшафтів за історичний період. Кількісні методи оцінки ступеня антропогенної зміненості ландшафтів у різні часові зрізи ґрунтуються на врахуванні структури земельних угідь у межах ландшафтного комплексу. При цьому враховується не лише процентне співвідношення угідь різних видів, але й ступінь зміненості ландшафту при його використанні під певне угіддя.

У історико-ландшафтних дослідженнях основна увага звертається на зміненість ландшафтів внаслідок їх сільськогосподарського використання. На відповідних картах відображується процес освоєння і змін ландшафтів. Ці карти бувають аналітичними та синтетичними. Аналітичними є карти, які показують зміни лісистості, розораності, поширення реліктових фітоценозів та ін. ; синтетичними – карти, на яких показані ландшафтні комплекси різного таксономічного рівня, систематизовані за ступенем їх антропогенної зміненості. Для якісної характеристики цієї зміненості В. Жекулін пропонує таку градацію: окультурені ландшафти – всю територію яких займають сільськогосподарські угіддя; дуже змінені ландшафти – сільськогосподарські землі займають більше 70% території; змінені ландшафти – на сільськогосподарські угіддя припадає 50% і більше; слабко змінені – сільськогосподарські землі займають менше 30%; незмінені ландшафти – сільськогосподарські землі зустрічаються окремими «острівками».

Показники сільськогосподарської освоєності ландшафтів (площі їх сільськогосподарських модифікацій) визначаються відповідно до картографічних моделей ареалів природокористування. Ці моделі будуються за правилом полігонів Дірхле й окреслюють ареали природокористування на певний історичний зріз. Площа та територіальна структура цих ареалів розглядаються як критерії антропогенної освоєності та перетвореності регіону на кожному з етапів його освоєння. Приклад такої структури наведено на рис. 48.

 

 

Аналіз господарської освоєності ландшафтів у регіональному аспекті зручно вести за допомогою ізолінійних карт ареалів природокористування. Такі карти складаються шляхом побудови полів щільності індикаторів антропогенізованих ландшафтних комплексів на певні часові зрізи. Ці індикатори визначаються за історичними і археологічними матеріалами, а їх поля будуються методом «ковзаючого зважуючого кола». Отримана у такий спосіб карта ступеня сільськогосподарської освоєності ландшафтів у період Київської Русі наведена на рис. 49.

 

Для визначення фактичного вмісту сільськогосподарських угідь в ареалах природокористування здійснюється їх спектрально-остеологічна індикація в реперних ландшафтних комплексах давнього господарського використання. Цей метод ґрунтується на інтерпретації даних про співвідношення залишків свійських і диких тварин на поселеннях досліджуваного періоду.

Історико-ландшафтне районування вирішує два основні завдання: 1)