Ландшафтознавство

Поняття культурного ландшафту є головним в культурному ландшафтознавстві. В загальному ландшафтознавстві побутує декілька його тлумачень, в тому числі й ототожнення культурного ландшафту з антропогенним (Я. Богдановскі, Я. Демек та ін.), чи його розуміння як антропогенного ландшафту, в якому людина зробила доцільні і для себе і для природи зміни (А. Ісаченко, Ф. Мільков, В. Ніколаєв та ін.). В обох цих розуміннях культурний ландшафт постає лише як матеріальний об’єкт, який крім природних, має у своєму складі також й антропогенні речовинні елементи – будівлі, монументи та ін. (див. рис. 4, б).

Сучасному культурному ландшафтознавству таке суто речовинне тлумачення культурного ландшафту невластиве. Воно розглядає його як простір, наповнений культурними значеннями і цінностями. Отже, культурний ландшафт, крім своїх матеріальних елементів, включає також ідеальні сутності – вірування, культурні норми та правила, символічні значення, міфи, легенди, асоціації з певними історичними подіями та особами, важливими для культури групи, тощо. Ці елементи наповнюють ландшафт і він стає не тільки фізичним, а й культурним середовищем, в якому існує людина та людські спільноти.

При цьому важливо, що в культурному ландшафті його природна складова, антропогенні матеріальні елементи, духовні цінності, значення та норми тісно пов'язані між собою. Цей зв'язок формується не одразу, а внаслідок пристосування людської культури до природних особливостей певної території, наповненням її значеннями та цінностями, яке займає тривалий історичний час. Отже культурні ландшафти виникають у результаті пристосування господарства та інших культурних практик суспільства до природних структур і динамічних особливостей ландшафту. В таких ландшафтах їх природні та культурні складові органічно поєднані й становлять природно-культурну цілісність. Через це вони вважаються зразком адаптивного ландшафтного менеджменту і розглядаються як природно-культурна спадщина, як цінність.

Подібно до загального наукового ландшафтознавства, в якому існують типологічний, регіональний та загальногеографічний варіанти тлумачення ландшафту (див. § 2. 2), в культурному ландшафтознавстві ці три варіанти розуміння культурного ландшафту також простежуються.

Загальногеографічний аспект у розумінні культурного ландшафту полягає у його осягненні як наукового поняття, в якому знаходять вираз деякі загальні ознаки цілісного територіального поєднання культури та природи. Наявність цих ознак і дозволяє вважати певний соціо-природний феномен культурним ландшафтом, вирізнити його як поняття. Визначальним загальними ознаками культурного ландшафту є суб’єктність, духовність, уречевленість, соціальна узгодженість і спадкоємність (Гродзинський, 2005).

Суб’єктність культурного ландшафту – культурний ландшафт має свого суб’єкта (людину чи їх групу), який є носієм певної культури. Саме людина наділяє ландшафт культурними смислами, спрямовує свою культурну практику на нього й сприймає ландшафт як культурний феномен.

Духовність культурного ландшафту – його насиченість символічними й іншими культурними значеннями та цінностями, які позначилися на виникненні та еволюції культурного ландшафту й істотно визначають його сприйняття саме як феномену культури.

Уречевленість – культурний ландшафт повинен мати речові (матеріальні) вирази культурних практик, духовних значень, цінностей і символів. Ними є не тільки створені людиною об’єкти (собори, монументи, інші культурні пам’ятки), а й місця природного ландшафту, які мають певні культурні значення (священні гаї, поля важливих воєнних баталій тощо). Уречевлені вирази культури надають культурному ландшафту його виразного візуального образу.

Соціальна узгодженість – люди притримуються близьких поглядів на розуміння духовної сутності ландшафту, його символізму та інших культурних значень, а також на норми та правила поведінки у ньому. Отже ландшафт набуває ознак культурного феномену, стає надбанням культури, якщо певна група людей вбачає у ньому загалом одні й ті самі цінності, проводить узгоджені культурні асоціації й дотримується спільних культурних практик природокористування. Ландшафт у такому випадку стає формою, через яку культурні групи створюють і підтримують свою ідентичність.

Спадкоємність – культурні значення, символи ландшафту та практики господарювання у ньому передаються нащадкам. Це означає, що для формування культурного ландшафту необхідне не тільки вироблення соціального консенсусу у розумінні його цінностей і значень й не тільки їх уречевлення, але й передача цього консенсусу та речей із покоління в покоління. Спадкоємність є важливим чинником стійкості культурного ландшафту як по відношенню до зовнішніх культурних впливів, так і до невблаганної руйнуючої дії часу.

Регіональний (індивідуальний) аспект поняття культурного ландшафту акцентує на неповторності, своєрідності взаємодії культури певних людських спільнот з територією її проживання. Так, ландшафт освоюється культурною спільнотою, яка звичайно обіймає певну територію. Ця спільнота освоює її згідно зі своїми культурними традиціями господарювання, морально-етичними нормами, ставленням до природного середовища тощо. В результаті територія набуває виразних культурно-ландшафтних рис і розглядається як культурний ландшафт. У такому розумінні можна, наприклад, вести мову про культурний ландшафт Гуцульщини, Бойківщини, Буковини, оскільки ці регіони Українських Карпат мають виразні індивідуальні риси взаємодії культури та природного ландшафту.

У типологічному аспекті культурний ландшафт постає характерне поєднання елементів природного ландшафту, культури та господарства, яке може типово повторюватися в різних місцях. До питання типології культурних ландшафтів ми ще повернемося в цьому параграфі.

Оскільки людська культура проявляється у різних формах, то й поняття культурного ландшафту, а також науковий напрям, що його вивчає, мають широкий