Ландшафтознавство

 

1. Яким чином геофізичні поля впливають на формуванні та динаміку ландшафтів?

2. За якими ознаками виділяються ландшафтно-геохімічні бар’єри?

3. В чому полягає «вузьке» та «широке» розуміння змісту ландшафтної екології?

4. Якими категоріями оперує естетика ландшафту?

5. Порівняйте визначення ландшафту, палеоландшафту та історичного ландшафту.

6. В чому полягає діахронічний аналіз в історичному ландшафтознавстві?

7. Як можна оцінити ступінь антропогенної зміненості ландшафтів?

8. Які основні критерії культурного ландшафту?

 

1. Балансовий підхід в геофізиці ландшафту

2. Ландшафтні закономірності міграції речовин

3. Ландшафтні закономірності міграції тварин і розселення рослин.

4. Еволюція ландшафтних смаків в Європі

5. Реконструкція палеоландшафтів

6. Взаємодія етносу та ландшафту

7. Поняття антропогенного ландшафту

8. Основні положення культурного ландшафтознавства

 

Будь-яка територія незалежно від її розмірів і географічного положення повинна бути зручною для людського існування, її природа не повинна зазнавати деградаційних процесів, а ресурси – розважливо використовуватись у найбільш ефективний спосіб. Цей комплекс інколи суперечливих вимог можливо врахувати шляхом територіального планування й одним із його різновидів – ландшафтного планування.

Територіальне планування – це вид науково-практичної діяльності, який спрямований на обґрунтування такого розташування промислових підприємств, комунікацій, місць розселення, зон рекреації, природоохоронних об'єктів і територій, сільськогосподарських та інших угідь, при якому природно-ресурсний потенціал даної території використовується максимально повно, її природні комплекси не зазнають небажаних змін, створені умови для якнайповнішого задоволення матеріальних і духовних запитів людей, зокрема її потреби в одержанні естетичного задоволення від ландшафтів. Територіальне планування ґрунтується на з'ясуванні та аналізі територіальних і часових закономірностей у розміщенні природних, соціальних і економічних явищ і взаємодії між ними. Тому при обґрунтуванні раціональної організації території воно враховує її природничо-географічні, економічні, соціальні, архітектурно- та інженерно-будівельні чинники й умови.

Приклади територіального планування господарської діяльності і пов'язаних з ним спрямованих перетворень довкілля відомі з сивої давнини. Так, спрямоване планування і перетворення природних і окультурених ландшафтів під впливом іригаційного будівництва стало активно розвиватися вже понад 4000 років тому в Месопотамії і Стародавньому Єгипті.

В Стародавніх Греції і Римі Платон, Аристотель, Гіппократ, відображаючи в своїх трактатах концептуальні основи містобудування того часу, розглядали питання планування міст і міських ландшафтів, oптимального розміру поселень, їх облаштування, гігієни, благоустрою, будівельного мистецтва і архітектури. Так, Гіппократ, вже в V столітті н. е., обґрунтував принципи вибору місця для міського будівництва, де серед іних чинників вказував на ландшафтні особливості території.

У Візантії в Х і XII ст. н. е. було прийнято містобудівне законодавство – “Закон градський” і так звані Кормчі книги. В них визначалася просторова структура міста з урахуванням його взаємозв'язків з навколишньою місцевістю (ландшафтами). У часи Середньовіччя при розміщенні і будівництві міст-фортець і замків враховувалися і використовувалися ландшафтні особливості місцевості. Однак особливого розвитку територіально-планувальні ідеї набули в епоху Відродження (Т. Кампанела, Т. Мор та ін.).

Розвиток капіталізму з бурхливим зростанням промислового виробництва та інтенсифікацією сільського господарства потребували організації території, за якої можливе більш ефективне використання її природних і людських ресурсів. В країнах Європи 19 ст. територіальне планування стосувалось переважно міських і приміських територій. Натомість у Російській імперії особливого значення набуло планування сільськогосподарських територій та територій нового освоєння. Особливу роль у становленні наукових засад територіального планування відіграв В. Докучаєв. Разом із своїми учнями він розробив територіальні схеми організації ландшафту, орієнтовані на боротьбу із засухами та іншими несприятливими для сільського господарства явищами. Докучаєв запропонував чіткі ландшафтно-планувальні рішення, спрямовані на збереження і поліпшення властивостей агроландшафтів, благоустрій річкових і яружно-балкових систем тощо.

Ландшафтний підхід у територіальному плануванні став одним із провідних після Другої світової війни. У країнах Середньої та Західної Європи цьому сприяло становлення та бурхливий розвиток ландшафтної екології – наукового напряму, який значною мірою й був орієнтований саме на вирішення прикладних проблем раціональної організації території. Ландшафтно-екологічні принципи та методи територіального планування були розроблені у Німеччині, Голландії, кол. Чехословаччині та ін. країнах, де відповідними нормативно-правовими актами визначається обов’язковість і порядок ландшафтного планування. У Радянському Союзі ландшафтне планування як окремий вид діяльності не виділялось й навіть самий цей термін тривалий час не використовувався. Однак ландшафтний підхід знаходив дедалі ширше використання при обґрунтуванні схем меліоративних систем, планування сільських та приміських рекреаційних територій. Особливо ефективним було його застосування при розробці комплексних територіальних схем охорони природи (ТерКСОП) та при обґрунтуванні схем районного планування.

Розрізняють територіальне планування як власне процес проектування, яке полягає у розробці схеми або проекту розвитку певної території, а також територіальне планування як окрему галузь знань, яка надає теоретичну та методичну основу тим розробкам, на основі яких й складаються відповідні територіальні проекти та схеми. Через свій комплексний характер і різноманіття проблем, яке покликане вирішити територіальне