Ландшафтознавство

Культурне ландшафтознавство має тісні зв’язки з гуманітарними науками – фольклористикою, етнологією, історією, археологією та ін. Приділяючи значну увагу змінам природної складової ландшафту під впливом культурних практик людей, воно також пов’язане з агрофітоценологією, історичною біогеографією та іншими природничими науками, що вивчають зміни природного середовища людиною.

Сучасне культурне ландшафтознавство – розгалужений науковий напрям і вирішує чимало різноманітних проблем. Серед них особливого розвитку набули ідентифікація та оцінка цінностей культурних ландшафтів, дослідження їх еволюції, типологія та районування культурних ландшафтів, їх охорона та менеджмент.

Ідентифікація та оцінювання цінностей культурного ландшафту. Культурний ландшафт є ціннісною категорією, тому вияв його цінностей та їх оцінювання є важливою наукової проблемою культурного ландшафтознавства. Ідентифікація цінностей ландшафту – дуже складна наукова проблема. Попри очевидність цінності певних культурних ландшафтів (наприклад, культурного ландшафту Києво-Печерської, Почаївської лаври, історичного центру Львова та ін.), у багатьох випадках з'ясування, які якості ландшафту становлять цінність і для кого саме – становить дуже непросте задачу.

Сучасне культурне ландшафтознавство намагається розробити систему критеріїв, за допомогою яких можна було б ідентифікувати культурні цінності ландшафтів і дати їх якісну оцінку. Така система запропонована експертами ЮНЕСКО (див. § 5. 3), а також географами та культурологами в окремих країнах (Німеччині, Норвегії, Росії, США та ін.). Серед найважливіших ознак цінності культурного ландшафту – рівень його збереженості, автентичність, унікальність, цілісність, естетичний вигляд та ін.

Еволюція культурного ландшафту. Від часів К. Зауера дослідження становлення та історичного розвитку культурних ландшафтів розглядалось важливим напрямом культурного ландшафтознавства. Між ним та історичним ландшафтознавством є чимало спільного. Відмінність полягає в тому, що історичне ландшафтознавство вивчає переважно матеріальні зміни ландшафту (структури угідь, сліди деградації природної складової історичних ландшафтів тощо), лишаючи поза увагою зміни гуманістичних значень і цінностей ландшафту. Натомість культурне ландшафтознавство більше зосереджується на історичних змінах духовної складової ландшафту й як це позначається на його речовинних складових.

Типологія та районування в культурному ландшафтознавстві. Типологія культурних ландшафтів необхідна для наукового впорядкування різноманіття, виявлення зв'язків, подібності та відмінностей між ними, а також для вироблення типових стратегій охорони та збагачення культурних ландшафтів. Оскільки вони характеризуються багатьма ознаками, то можливі різні варіанти їх типології. Так, згідно з типологією ЮНЕСКО культурні ландшафти поділяються на три категорії – цілеспрямовано сформовані, ландшафти органічної еволюції та асоціативні культурні ландшафти. Поширеною є типологія культурних ландшафтів, яка ґрунтується на «типах культур», які специфічним чином видозмінювали природний ландшафт. На цій підставі виділяються, наприклад, садибні, монастирські, палацово-паркові архаїчні сільські та ін. культурні ландшафти.

Поряд із типологією культурних ландшафтів, не менш важливою є проблема їх районування. Хоча схеми культурно-ландшафтознавчого районування складені на територію багатьох країн (Англії, США, Скандинавських країн, Росії та ін.), однак узгодженості серед вчених щодо таксономічної системи і методів такого районування не вироблено. Наприклад, у культурно-ландшафтознавчому районуванні території Росії Р. Туровський використав 8 таксономічних рівнів територіальних одиниць – культурний світ, область, країна, край, земля, місцевість, громада та об’єкт. Натомість інший російський географ Ю. Вєдєнін у своїй схемі культурно-ландшафтознавчого районування Росії виділяє лише два таксони – область і район.

Відома своєю детальністю та методами побудови карта культурно-ландшафтознавчого районування Англії. Всього в ній виділено 159 районів (в аналогічній карті Шотландії – 50), особливістю методики складання цієї карти було те, що її авторами були не тільки науковці, а й представники місцевих громад, діячі культури та представники інших культурних груп, які разом шляхом знаходження консенсусу визначали перелік, конфігурацію та характерні особливості районів.

Охорона та менеджмент культурних ландшафтів. В умовах впливу стандартизованих індустріальних технологій природокористування, яких зазнають як ландшафти, так і культура сучасного суспільства, культурні ландшафти становлять особливу цінність і мають охоронятися. Крім власне охорони культурних ландшафтів, необхідна підтримка або й відновлення певних традиційних видів господарської та духовної діяльності місцевих громад. В сукупності охорона, відновлення, збагачення та забезпечення сталого розвитку культурних ландшафтів складають їх менеджмент. Розробка його наукових основ і методів – відповідальне завдання культурного ландшафтознавства, над вирішенням якої працюють науковці багатьох країн світу. Особливих успіхів у цій справі досягли Австрії, Великобританії, Німеччині, Норвегії, Польщі, США.

 

 

1. Беручашвили Н. Л. Геофизика ландшафта. – М. : Высшая школа, 1990. – 287 с.
2. Веклич М. Ф. Основы палеоландшафтоведения. – К. : Наукова думка, 1990. – 192 с.
3. Глазовская М. А. Геохимия природных и техногенных ландшафтов СССР. – - М. : Высшая школа, 1978. – 344 с.
4. Гродзинський М. Д. Основи ландшафтної екології. – К. : Либідь, 1993. – 224 с.
5. Гродзинський М. Д., Савицька О. В. Естетика ландшафту. – К., ВПЦ “Київський університет”, 2005. – 183 с.
6. Денисик Г. І. Антропогенні ландшафти Правобережної України. – Вінниця: Арбат, 1988.
7. Жекулин В. С. Историческая география ландшафтов. – Л., 1972.
8. Мильков Ф. Н. Человек и ландшафты: Очерки антропогенного ландшафтоведения. –