Ландшафтознавство

  

 

На даний час екологічна експертиза на основі наукових положень ландшафтознавства виконуються для обґрунтування розміщення крупних промислових комплексів чорної, кольорової металургії та теплоенергетики, містобудівних проектів, землекористування, діючих меліоративних систем і їх проектів, водогосподарських об’єктів, будівництва шляхів сполучень і трубопроводів тощо.

Поняттям, близьким до екологічної експертизи, є екологічний аудит (або екоаудит).

Появу екоаудиту слід віднести на початок 1970-х років, коли компанії країн Західної Європи і Північної Америки почали притягуватись до юридичної відповідальності за заподіяну ними шкоду навколишньому середовищу. Пов'язані з цим значні фінансові збитки примусили їх зайнятися оцінюванням відповідності своєї діяльності нормам екологічного законодавства. За деякими ознаками таке оцінювання формально відповідало фінансовому аудиту, тому й дістало назву екологічного аудиту.

До середини 1980-х років екологічний аудит сформувався як функція або напрямок внутрішнього (корпоративного) управління для посилення контролю за діяльністю підприємств. У такому ж значенні екологічний аудит був введений Міжнародною торговою палатою, яка визначила його оцінку відповідності стратегії діяльності компанії (корпорації) нормам екологічного законодавства.

Особливого поширення екологічний аудит набув в країнах ЄС і Північної Америки. Він тут став окремим видом аудиторської діяльності й проводиться обов'язково, якщо причиною правопорушення е відсутність екологічної програми на підприємстві або неадекватність її екологічним вимогам. В останні роки екологічний аудит застосовується міжнародними банками для оцінювання минулої і поточної природоохоронної діяльності компаній і структур, що фінансуються ними.

В Україні елементи екологічного аудиту почали запроваджуватись з початку 1990-их років. В результаті у різних галузях та підприємствах була відпрацьована методологія проведення екологічного аудиту, яка також включала вироблення рекомендацій підприємствам та галузям щодо прийняття стимулюючих некапіталомістких заходів, спрямованих на поліпшення екологічності виробництва. На законодавчому рівні екологічний аудит був врегульований прийняттям у червні 2004 року Закону України про екологічний аудит.

Відмінність екологічного аудиту від експертизи полягає в присутності елементу добровільності в її проведенні. Якщо екологічна експертиза є обов’язковою й зовнішньою (тобто її проводять відповідні призначені для цього установи), то екологічний аудит здебільшого виконується за бажанням і за замовленням самої організації, яка прагне з'ясувати чи відповідає чинним екологічним вимогам її діяльність. Юридичних наслідків (штрафів, платежів тощо) результати аудиту не мають. Його головним результатом є розробка рекомендацій для підприємства або галузі щодо заходів, яких варто прийняти, аби їх діяльність відповідала певним екологічним вимогам (національним, міжнародним чи іншим).

Екологічний аудит має розгалужену структуру. Йому можуть підлягати як структура виробництва та його впливи на довкілля, так і фінансова й організаційна діяльність установи чи галузі (рис. 57).

 

 

Серед напрямків екологічного аудиту (виробничого, фінансової діяльності та екоаудиту на відповідальність – див. рис. 57) ландшафтний підхід знаходить своє застосування лише при виробничому екоаудиті. Ландшафтні засади, на яких він виконується, практично аналогічні тим, на яких ґрунтується екологічна експертиза. Відмінність полягає в тому, що експертиза здебільшого має більш комплексний характер. При ній аналізується дуже широке коло питань ландшафтознавчого змісту (див. рис. 55). Натомість екологічний аудит часто проводиться з метою визначення відповідності діяльності підприємства чи галузі виробництва певній, а не усім, екологічній вимозі чи нормі. Так, часто підприємства можуть замовляти екологічний аудит з метою визначити джерела екологічної небезпеки від своєї діяльності. Ландшафтні дослідження, які необхідні для цього, виконуються за скороченою програмою, яка залежить від профілю даного підприємства, якісного складу та обсягів забруднюючих речовин, які воно скидає у навколишнє середовище тощо.

 

 

Поняття природокористування є дуже об'ємним й охоплює різноманітні питання, що стосуються використання людиною природних ресурсів і умов, її впливу на природне середовище та його компоненти тощо. Тривалий час природокористування здійснювалось певною мірою стихійно, з чим були й лишаються пов’язаними негативні для природи та людини наслідки. Тому в наш час природокористування здійснюється не хаотично, а ретельно планується. На практиці це планування знаходить вираз в обґрунтуванні та реалізації певних проектів природокористування. Отже, природокористування розглядається не тільки як процес використання людиною можливостей природи, а й як об'єкт планування, проектування і менеджменту (управління).

Проекти і плани природокористування мають забезпечити його раціональність. У зв'язку із цим важливим є поняття раціонального природокористування. Ним є діяльність, спрямована на розважливе використання природних ресурсів, ефективний режим їхнього відтворення, запобігання або послаблення можливих негативних наслідків. Воно передбачає науково обґрунтоване освоєння, охорону, відновлення та перетворення природних умов і ресурсів. Раціональне природокористування – це високоефективне господарювання, що не призводить до змін ландшафтів, які пов'язані із ризиками