Лекції з міфології

Міф або стає архетипом (первинним глибоким пластом колективного безсвідомого), або виявляє себе як активний чинник масової свідомості. Міфологізація масової свідомості є міцним підгрунтям політичного шарлатанства.

У політичні міфи люди вірять, бо це дає змогу зрозуміти невідоме або віддалене минуле. Їх використовують і з иетою мобілізації значної кількості людей на певні дії, скажімо, на підтримку непопулярних політичних рішень політичних діячів і навіть антинародних політичних режимів.

Головні типи політичних міфів – провідні; за структурою «ми і вони»; героїчні; псевдоміфи.

Провідні міфи дають змогу у той чи інший спосіб формувати, спрямовувати колективну, загальнонародну свідомість. До них належать міфи про окремі нації, держави, політичні устрої, режими, форми правління. Так, є чимало міфів про унікальність окремих політиків чи форм правління.

Міфи за структурою «ми і вони» створюють і використовують виключно з метою виокремлення окремих структур, їх протиставлення. Наприклад, політичні партії часто використовують подібні міфи під час референдумів, виборів, досліджень громадської думки з єдиною метою – подати себе у виграшному вигляді, кращій итуації, ніж супротивники.

Героїчні міфи пов'язані насамперед із конкретними людьми – політичними, державними діячами, лідерами, непересічними особистостями, що подаються загалові взірцями для наслідування.

Псевдоміфи – це міфи сучасної, тимчасової, короткотривалої дії. Скажімо, у період виборів деякі політики формують і поширюють думку, що «лише вони й тільки вони спроможні вивести країну з кризи», «покінчити з казнокрадством, корупцією і тіньовою економікою», «вирішити проблему безробіття» та ін.

Конструюють міфи суб'єкти політичного процесу, а поширюються вони фактично всіма засобами інформації з урахуванням того, що міфи є надто сприйнятливими для людей і потребують чимало зусиль для спростування, деміфологізації.

Широкого розповсюдження в суспільстві міфи набувають в умовах інформаційого дефіциту, зумовленого об'єктивними (низький рівень культури і освіти і тенденційність ЗМІ) або суб'єктивними факторами. В цьому випадку люди будуть вбачати причини негативних явищ виключно у «підступах ворогів», у діях «поганих» етнічних чи соціальних груп. Причому вибір цих груп може здійснюватися як на основі стереотипів, поширених в даному суспільстві або ж засвоєних із ЗМІ, так і виходячи з якихось особистих уявлень, ізольованих елементів особистого досвіду. Так виникає міфологічний тип соціально-політичних уявлень, для якого особливо характерний пошук «козлів відпущення», схильність до концепції заколоту в розв'єязанні соціально-політичних питань. Першопричиною всього позитивного, що виникає чи може виникнути в суспільстві, також виявляється наділеним міфічними рисами персонаж: богом дпнний монарх, харизматичий вождь чи герой.

Міфологічний тип соціально-політичних уявлень співвідноситься із ідеологіями, ключовим моментом яких є поняття ворога, якого треба ліквідувати. Ця риса характерна як для ультраконсервативних, так і для революційних ідеологій. Ультраконсервативним ідеологіям «образ ворога» необхідний, щоб звинуватити дії «підривних сил» об'єктивні процеси, які розмивають підвалини існуючих порядків. Революційній ідеологі образ ворога потрібен тому, що без нього неможливо мобілізувати маси на повалення існуючої влади. Образ ворога, природно, є органічним компонентом всіх національних ідеологій.

Соціально-психологічну базу міфологічних уявлень не завжди створюють групи і люди, які відчувають різноманітні інформаційні дефіцити. Найчастіше це трапляється на грунті гострого відчуття соціальної чи особистої обділеності. Соціальний чи матеріальний статус, який розглядається як незаслужено. Ненормально низький, може привести до пошуку конкретних сил і людей, які винні в цій несправедливості. Хоча в даному випадку не створюється «індивідуальний» міф для кожної конкретної ситуації, а до узагальненого ідеологічного міфу лише пристосовують дані реального довіду.

Міфологічний тип свідомості характерний і для такого поширеного ідейно-політичного явища, як популізм. Популізм не являє собою якусь визначену систему політичних поглядів і цінностей. Це певний спосіб політичної мобілізації мас, який здійснюється немовби через голову існуючих інститутів і організацій. Головні його особливості: спрощення суспільно-політичної дійсності шляхом зведення її до боротьби добра і зла; політична програма, заснована на найпростіших панацеях, які нібито дозволяють водночас вирішити найбільш гострі економічні та соціальні проблеми.

Дуже важливим фактром міфотворчості є поняття харизми. Грецьке слово «хпризма» перекладається як «дар, благодать». Саме харизмі приписують взагалі міфічні властивості тієї чи іншої людини. Однак слід зазначити, що харизма буває двох видів – набута і вроджена. Наприклад, відомо, що авантюрист граф Каліостро мав дар передбачати майбутнє. Вважається, внаслідок того, що він народився під час виверження вулкана, частина енергії виверження передалася йому. Це приклад класичної природженої харизми. Французькі королі, як відомо, мали дар лікувати хворих на золотуху. Але з цим даром вони не народжувалися, а отримували його під час коронації, що і було закріплено у «Трактаті про коронацію» 1374 р. Це вже приклад набутої харизми.

Харизма має велике значення для створення героїчних міфів та псевдоміфів. Але ж для вдалого створення такого міфу дуже важливо вибрати об'єєкт, на базі якого буде створений образ героя. Для того, щоб наділити свого героя надприродними властивостями, він повинен також мати високий рівень загальнолюдських властивостей, які підносили б його над масами: сильну волю, яскраво виражені психічні та емоційні прояви. Також «герой» не тільки сам