Лекції з міфології

Після Гомера відомим поетом стає Гесіод, автор поем «Теогонія» («Походження богів») та «Труди і дні». Прославивши за традицією Муз, Гесіод розповідає, як з безодні Хаосу постають Гея, Тартар і Ерос. Від Геї народжуються Уран (Небо), Ереб (Пітьма) і Ніч, а від Ночі – Ефір та День. Від шлюбу Урана та Геї народжуються титани, яких очолює Кронос, батько Зевса. Далі Гесіод оповідає про народження інших богів, боротьбу Зевса з Кроносом, війну з титанами тощо. Інколи поет обмежується переліком імен богів. Але інколи детально розповідає про покарання Кроном свого батька Урана, врятування Реєю сина Зевса, боротьбу Зевса з титанами, з драконом Тіфоном, подвійний обман Зевса хитрим Прометеєм.

На жаль, основна частина «Теогонії», що давала повний родовід богів і героїв, до наших днів не дійшла. А вона була б цінним свідченням про ранню систему міфологічних уявлень греків.

У поемі «Труди і дні» Гесіод розповідає міф про «скриньку Пандори», з якої вилітають усі нещастя, та міф про зміну поколінь богів. Поет вважає, що спочатку існував «золотий рід» богині Астреї і земля тоді постачала все необхідне для життя самостійно і без обробітку. Проте вже «срібний рід» був погордливим і відмовився від своїх богів. Йому на зміну прийшло люте «бронзове покоління» воїнів. На короткий час поліпшився стан богів, але згодом війни (Троянська та Фіванська) принесли нові нещастя. Тепер у світі панує «залізне покоління», приречене жити в тяжких праці та стражданні.

Також відомі т. зв. «Кіклічні поеми», автори яких, як правило, анонімні (крім Стасіна з Кіпру, Арктіна з Мілету, Гагія з Трезен, Евгаммона), де розповідається як про причини Троянської війни («яблуко розбрату», викрадення троянцем Парісом Єлени, дружини спартанського царя Менелая, принесення в жертву дочки Агамемнона Іфігенії), про союзників (на боці троянців – ефіопський цар Мемнон та амазонки), про вбивство героя Ахілла, божевілля Аякса, здобуття Трої за допомогою «дерев'ного коня», про наступні долі ахейських та троянських героїв (Агамемнона вбиває зрадлива дружина Клітемнестра, за що мстить їх син Орест, з Андромахою, дружиною Гектора, повертається син Ахілла Неоптолем, але згодом вбитий Орестом, про вбивство Одіссея його сином від Кірки Телегоном, але Кірка зробила Одіссея безсмертним.

Відомі також анонімні гімни до богів, які прийнято називати «Гомерівські гімни». Зокрема, гімн «До Деметри» розповідає міф про пошуки Деметри викраденої Аїдом її дочки Персефони (Кори), під час ких запроваджує таємничі Елевсинські містерії. Гімни до Аполлона розповідають про його народження богинею Лето на острові Делос, а також перемогу бога над драконом Піфоном і встановлення на місці битви Дельфійського оракула.

Гімн до Афродіти розповідає про її кохання до земного царя Анхіза, якому вона народила сина Енея. В подальших творах Еней вважається єдиним врятованим троянцем і засновником роду царів, з якого походять будівничі Риму Ромул і Рем.

 

Б) Італія, Рим

 

Мешканці давньої Італії досить рано в своїй історії познайомилися з грецькою культурою, оскільки греки в самій Італії були найближчими сусідами італіків. Грецька культура вже в 6-5 ст. до н. е. досягла значно вищого рівня за римську культуру. Цілком зрозуміло, що римляни прагнули засвоїти всі досягнення грецької культури. Після завоювання Греції римлянами (в 146 р. до н. е.) можна говорити про єдину греко-римську культуру античного світу, спадкоємцями якої стали всі європейські народи. Злиття грецької та римської культур позначилося і на міфології та релігії римлян. Із давніх римських богів виділялося дванадцятеро. Які були ототожнені з олімпійськими богами: Юпітер-Зевс, Юнона-Гера, Нептун-Посейдон, Веста-Гестія. Вулкан-Гефест, Мінерва-Афіна, Меркурій-Гермес, Церера-Деметра, Марс-Арес, Венера-Афродіта, діана-Артеміда і запозичений у греків Аполлон.

Міфи давніх римлян також дуже різноманітні і пов'язані з їхньою давньою релігією, в якій на чолі богів спершу стояв не Юпітер, а Марс – бог війни. Римські міфи відображено в літературних творах: героїчні міфи – в «Енеїді» Вергілія Марона, а міфи, пов'язані з релігійними святами, – у «Фастах» Овідія Назона, в його «Метаморфозах» ідеться про римську версію грецьких міфів. Наприклад, на рослину перетворюється юнак Нарцис, закохані Пірам і Тісба (їхня історія схожа на історію Шекспірових Ромео і Джульєти) стають шовковичними деревами, німфа Дафна обертається на лаврове дерево та ін. Історія світової культури завдячує римським поетам, крім усього іншого, ще й тим, що вони зберегли багато міфів із скарбниці давньогрецької міфології.

 

 

Міф є не тільки історичною, релігійною, літературною, але й соціально-політичною реалією, яка в основному відображена в політиці і рекламі. В цьому випадку поняття «міф» має значення «штучно створене уявлення про реальні суспільні процеси». Звичка ототожнювати міф тільки з архаїчним пережитком минулого походить з невірного розуміння суті міфу, яка полягає у створенні ряду настанов у соціальній, культурній, ритуальній сферах життя з метою збереження Гармонії суспільства, нації, племені. Саме на прикладі історії та ідеології останніх років видно, що міф продовжує воскресати на кожному новому витку історії, і дуже часто з подачі владних структур.

Політичний міф – це форма колективної психіки, яка пояснює політичну реальність цілісними чуттєво-образними засобами. Міф згуртовує людей у суспільні групи навколо героя, події,