Лекції з міфології

Відповідно у епоху гедоністичного «демо-лібералізму» виникає «ТУГА ЗА ЖАХОМ» і цей попит породив пропозицію у вигляді перманентного «лякання» гедоністично-нечуттєвого обивателя такими образами як Лох-Несський динозавр (коли, втративши надію зафіксувати його існування, створюють гумові фальсифікати, фотографують їх та підіймають хвилю сенсації серед “неляканої зашкарублості” читачів шотландських часописів), ультралівий тероризм 70 – 80-х рр. ХХ ст (РАФ, “Червоні бригади”, “Сіндеро Люміносо”), ісламський тероризм і (початку ХХІ ст.) ; сатанизм (Ш. Ла Вей, Е. А. Кроулі, Ч. Менсон, А. Алхазаред, деякі представники “хеві-метал-року») з його терористичними варіантами (ритуальні вбивства, вандалізм) ; безпрецедентне тиражування візуальними засобами ідей Апокаліпсису, вторгнення позаземних агресорів, сцен жахів і насильства тощо.

На думку М. Еліаде, вся кризова ситуація сучасного суспільства і звернення його до квазі-міфів породжене саме тим фактом, що сучасна західна людина ніяковіє перед багатьма формами прояву священного. Приміром, вона може не розуміти й не приймати того факту, що дехто бачить прояв священного в різних предметах (ікони, Коран). Проте справа полягає не в поколінні цим предметам, які вшановуються не через їхні природні властивості, а тому, що вони є ІЄРОФАНІЯМИ й відбивають те, що є «цілком іншим» – СВЯЩЕННИМ. Саме священне (впротивагу буденному), як зауважує Е. Кассірер, є засадничим принципом міфу.

Вважаємо також, що слід погодитися з українським філософом О. Шевченком, який вбачає компенсаторну суть сучасної міфології: реалізація бажаного на підсвідомому рівні, в умовах наявності травматичної ситуації – як тоталітарної, так і посттоталітарної дійсності Щонайперше, виразником цих компенсаторних міфів виступає література, де неможливе стає можливим: у казці про Яйце-Райце пропонується повірити у можливість нашої влади над фізичними законами, у “Пісні про Роланда” – здатність людини подолати егоїзм та страх, у романах Е. Арсан – у можливість цілковитої сексуальної гармонії тощо. “… Кожна література, – пише український філософ М. Розумний, – міфологізує ту царину, в якій накопичилося найбільше проблем і витворює своєрідну ідеальну модель їхнього розв'язання. Надалі людина й у своєму реальному житті поводиться так, ніби усе це насправді є можливим”.

Але, як на наш погляд, слід уточнити, що “деміургійні нарації”, “компенсаторні світи” мають не менше значення для невротиків (особистостей, груп, націй), ніж би вони дійсно пережили зміст цих міфів-фантазій. Тобто компенсаторні “нові світи” володіють психічною реальністю, а не матеріальною. Тому якщо О. Шевченко зупиняється на позиції З. Фрейда, ототожнюючи літературно-соціальні міфи зі сновидіннями як виконаннями витіснених бажань, що не знайшли прояву у реальному житті, а звідси всі ці міфи (неоязичницькі, євразійсько-гумільовські, нудистсько-натуристські тощо) є лише наслідками підтоталітарного побутування, то ми схиляємося до позиції К. -Г. Юнга, який вважав, що компенсуюча роль сновидінь у тому, щоб допомогти відновити психіку пацієнта, а отже, міфи виконують компенсаторну роль не лише в умовах “промивання мозку” якою-небудь утилітарною ідеологією, але й під тиском звичайних “дискурсивних практик”, нав'язуючих владні відносини у всіх сферах життя. Здатність творити компенсаторні міфи, утопії-“деміургії”, вбачати у них наснагу для духовно-культурного відродження – це передусім показник життєспроможності суспільства (цивілізації). Бо тільки у свободі, у тому числі – у свободі творчості-“деміургії”, людина залишається людиною, повстаючи проти цинічної влади долі, Необхідності, “сонного буття”. Цивілізація, що прагне звільнитися від міфів, як чогось неістотного, неістинного та архаїчного, ризикує загинути.

Отже, міф – це певний фізичний і культурно-соціальний простір і одночасно певний ультрафіолет, в котрому невидиме стає видимим і зрозумілим. Міф – це таке досвідне поле, де ми можемо істинно і вільно розмірковувати про те, що таке людина, що її оточує – про речі, матерію, час і простір.

 

Калашник (Меі) Л. С. Давньокитайська міфологія як засіб родинного вихованя. – Запоріжжя, 2004. – С. 101-107.

Шевченко О. К. Бунт географії, або Етнічний міф у добу історичного колапсу // Вісник Національної Академії Наук України. – К., 1997. – № 7. – С. 50 – 61.

 

 

Енциклопедичні та довідкові видання

Мифы народов мира: В 2-х тт. (будь-яке видання)

Словник античної міфології / 2-е вид. Укл. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів. Вст. ст. А. О. Білецького. – К. : Наук. думка, 1989. – 238 с.

Словник давньогрецьких та давньоримських мыфологычних ымен // Всесвытня лытература в навч. Закл. – 2000. – №6. – С. 29-34.

Першоджерела для самостійного прочитання

Античные гимны / Сост. И общ. ред. А. А. Тахо-Годи. – М. : МГУ, 1988. – 361 с.

Бедьє Ж. Роман про Трістана та Ізольду / Перекл. М. Рильського. – К. : Молодь. 1972. -187 с.

Беофульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах / Под ред. А. Гуревича. – М. : Худ. лит-ра, 1975. – 751 с.

Билини (будь-яке видання).

Борхес Х. Л. Книга вымышленных существ. – СПб. : Азбука-классика, 2004. – 384 с.

Гілгамеш / Перекл. С. Кіндзерявого-Пастухіва // Вісник АН України. – 1992. – №1. – С. 29-62.

Голоси Стародавньої Індії: Антологія давньоінд. Літ. / Упоряд. П. Ріттера. – К. : Дніпро, 1982. – 351 с.

Гомер. Іліада (будь-яке видання).

Гомер. Одіссея