+3 8(066) 185-39-18
fу біосфері Землі та житті людини, до них належать більшість харчових, кормових та технічних рослин тощо.
3. Квітка, суцвіття. Запилення насінних рослин
Квітка – орган статевого розмноження покритонасінних рослин, являє собою укорочений та обмежений у рості видозмінений пагін. Квіти розвиваються з квіткових бруньок. Можуть бути верхівковими і пазушними, поодинокими або зібраними у суцвіття.
Здебільшого квітка складається з квітконіжки (частини стебла, що несе квітку), квітколожа (вкороченої розширеної стеблової частини, на якій розташовані усі елементи квітки), оцвітини, що складається із чашечки і віночка, тичинок, сукупність яких називається андроцеєм, і однієї або багатьох маточок. Сукупність плодолистиків, що утворюють маточки називають гінецеєм.
За формою і кольором оцвітини квіти надзвичайно різноманітні. У деяких рослин, які запилюються вітром (анемофіли), оцвітини немає (очерет звичайний, комиш озерний тощо). Залежно від наявності в квітці тичинок і маточок розрізняють квіти двостатеві, або гермафродитні, – з тичинками і маточками (у більшості рослин) і одностатеві – лише з тичинками або лише з маточками. Тичинкові (чоловічі) й маточкові (жіночі) квіти можуть розвиватися на одній рослині (однодомні рослини) або на різних (дводомні рослини). До дводомних рослин належить занурена рослина елодея канадська (Elodea canadensis). В Україні поширена елодея з маточковими квітами, а рослини з тичинковими квітами зустрічаються лише на території Ірландії і Шотландії. Елодея широко розповсюджена в Україні і через інтенсивне вегетативне розмноження називається «водяною чумою».
Іноді у квітці зовсім немає тичинок і маточок. Такі квіти лише приваблюють комах-запилювачів до інших – статевих квіток.
Елементи квітки у більшості рослин розташовані колами, у деяких – спірально. Трапляються й такі, у яких оцвітина розташована колами, а тичинки й маточки – спірально.
Оцвітина, у якій є чашечка і віночок, називається подвійною. Якщо чашечка і віночок одного кольору, то це проста оцвітина, яка буває віночкоподібною (півники водяні, калюжниця болотна) або чашечкоподібною (щавель прибережний). Квітки, які не мають оцвітини і складаються тільки з тичинок і маточок, називаються голими (осоки, рдесники).
Квітка, через оцвітину якої можна провести кілька осей симетрії (у латаття, незабудки і ін.), є правильною (актиноморфною), а через яку можна провести лише одну вісь симетрії, – неправильною, або зигоморфною (пухирники). Бувають й асиметричні квітки, через які не можна провести жодної площини симетрії (образки болотні).
Ближче до середини квітки розміщені тичинки. Їх може бути від однієї до більш як 100 (розові). Частіше кількість їх невелика (айстрові – 5, лілійні – 6, бобові – 10) і є постійною для одного й того ж роду. В одній і тій самій квітці можуть бути різні за довжиною тичинки. Велика різноманітність тичинок дала підставу К. Ліннею побудувати за цією ознакою свою систему рослин.
Тичинка складається із тичинкової нитки і пиляка. Пиляк має дві половинки, відділені одна від одної в'язальцем – продовженням пилкової нитки. Кожна половинка пиляка (тека) має по два пилкових гнізда, в яких утворюються мікроспори, а потім пилкові зерна.
У центрі квітки на квітколожі розміщена маточка (іноді маточки), яка має зав'язь, стовпчик і приймочку. Зав'язь формується із плодолистків і може мати одне або кілька гнізд. У гніздах зав'язі формуються насінні зачатки (рис. 2.56).
Рис. 2.56. Схема будови зав′язі: а – зав'язь; б – стовпчик; в – приймочка; г – дві тичинки; пиляк однієї (д) розрізаний упоперек, пиляк інший (е) – уздовж; ж – частина оцвітини; з – нектарники. У зав'язі один обернений насінний зачаток: і – сім'яніжка; к – зовнішній інтегумент (покрив); л – внутрішній інтегумент; м – нуцелус; н – халаза; о – зародковий мішок; п – сім'явхід (мікропіле). У зародковому мішку: р – яйцеклітина; с – дві синергіди; т – антиподи (три клітини), в центрі вторинне ядро зародкового мішка; у – пилкові зерна, пророслі на приймочці, і пилкові трубки; одна з них проросла через тканину стовпчика зав'язі і підійшла через мікропіле до зародкового мішка
Насінний зачаток – це утвір гнізда зав'язі, з якого формується насінина після запліднення або партеногенетично (зрідка насіння може утворюватись і без запліднення, шляхом апоміксису). В гнізді зав'язі є один або кілька насінних зачатків. До стінки зав'язі насінний зачаток прикріплюється насінною ніжкою, яка далі переходить в один або два покриви зачатка, або інтегументи. Краї інтегументів не змикаються і утворюють мікропіле (пилковхід). Під інтегументами розміщений нуцелус (ядро, мегаспорангій) із зародковим мішком. Саме в ньому відбуваються спорогенез і гаметогенез, запліднення й розвиток насінини. Місце злиття нуцелуса та інтегументів називається халазою. По халазі поживні речовини надходять до зародкового мішка.
При дозріванні зародкового мішка в ньому з'являється одна або кілька археоспоральних клітин. Одна з них (або єдина за одноклітинної археоспорії) стає безпосередньо материнською клітиною макроспор. У більшості покритонасінних формується 4 макроспори, з яких лише одна (частіше та, що розміщена ближче до халази) дає початок жіночому гаметофіту.
Після поділу її ядра утворюється два ядра, які розходяться до полюсів видовженої клітини. При цьому материнська клітина істотно подовжується з утворенням великої центральної вакуолі. Згодом кожне