+3 8(066) 185-39-18
fспорових він ще існує як окремий організм і представлений заростком, але вже у різноспорових він дуже спрощений. Запліднення у папоротей, хвощів і плаунів відбувається тільки у присутності води, завдяки якій сперматозоїди підпливають до яйцеклітини.
У високоорганізованих насінних рослин гаметофіт втратив здатність до самостійного життя і розвивається в тканинах спорофіта. Запліднення у насінних рослин не потребує води.
Спорові рослини протиставляють насінним рослинам, які розмножуються і розповсюджуються насінням, проте пилкові зерна і зародкові мішки вищих рослин гомологічні мікроспорам і мегаспорам.
До вищих спорових рослин відносять відділи Ринієподібні (Rhyniophyta), Псилотоподібні (Psilotophyta), Мохоподібні (Bryophyta), Плауноподібні (Lycopodiophyta), Хвощеподібні (Equisetophyta), Папоротеподібні (Polypodiophyta, синонім Pteridiophyta). Ринієподібні – це перші наземні рослини, які вимерли. З псилотоподібних дотепер збереглися лише два роди. Інші відділи представлені і вимерлими, і сучасними формами.
Вищі спорові рослини поділяються на безсудинні й судинні. До безсудинних належать мохоподібні.
2. Відділ мохоподібні
Це порівняно просто побудовані спорові трав’янисті рослини, невеликого розміру (від 1 мм до кількох см висоти, рідко більше як 40 см). Багаторічні, рідше однорічні рослини, поширені переважно в помірних і холодних кліматичних умовах в зоні тундри і лісовій. Також зустрічаються на вологих луках, болотах, скелях.
Мохоподібні від решти вищих рослин різко відрізняються переважанням у циклі розвитку гаметофіта. Спорофіт самостійно не існує, розвивається і знаходиться на гаметофіті, отримуючи від нього воду і поживні речовини.
Вегетативне тіло мохоподібних – гаметофіт – має вигляд слані, т. з. талому (у антоцеротових і деяких печіночників), або простого чи розгалуженого облисненого пагона, т. з. стебла, позбавленого коріння, з простою внутрішньою будовою, без розвиненої провідної системи. Талом з нижнього боку, а стебло здебільшого в основі (крім сфагнових мохів) вкриті ризоїдами. Статеві органи – антеридії й архегонії. Після запліднення яйцеклітини дводжгутиковим сперматозоїдом всередині архегонія виникає зародок – зигота, з якої розвивається спорогон (стадія спорофіта). Він залишається з'єднаним із гаметофітом і по суті є споротвірним спороносним органом. Основна частина спорогона – коробочка, в ній з спорогенної тканини після редукційного поділу клітин утворюються одноклітинні спори, а в деяких (печіночні мохи) одночасно й особливі стерильні пружинки – елатери, що сприяють розпушуванню маси спор і висіванню їх. Достигла коробочка відкривається кришечкою, рідше – поздовжніми розривами, щілинами. З проростанням спори виникає багатоклітинний передросток – протонема, яка, розвиваючись, дає початок таломному чи листостебловим гаметофітам. Крім розмноження спорами, мохоподібним властиве й вегетативне – підземними пагонами, відокремленими частинами гаметофіта і за допомогою особливих органів – вивідкових бруньок, тілець, ниток, бульбочок пагонів та ін.
Мохоподібні – давня група рослин, рештки яких відомі з карбону. Це дозволяє припустити можливу появу їх ще в девонський період. Походження мохоподібних здебільшого пов'язують з водоростями. Є думки про можливе виникнення їх від однієї з найдавніших груп рослин – псилофітів. Мохоподібні поширені по всій земній кулі, переважно в помірних і холодних зонах Північної півкулі, в тропічних районах, переважно у горах. Ростуть у різних екологічних умовах, на різноманітному субстраті, створюючи суцільний покрив, особливо на болотах, а також у лісах певних типів. Відомо близько 25 000 видів мохоподібних. За особливостями гаметофіта і спорофіта в межах відділу мохоподібних розрізняють три класи: антоцеротові (Anthocerotopsida), печіночні мохи (Hepaticopsida) і справжні мохи, або листостеблові мохи (Bryopsida).
До печіночних мохів належить маршанція (Marchantia polymorpha). У цих мохів немає стебел і листків. Талом являє собою дихотомічно розгалужені пластинки, які за формою нагадують бурі водорості.
У складі класу листостеблових мохів розрізняють три підкласи: Сфагнові мохи (Sphagnidae), Андреєві мохи (Andreaeidae), Зелені, або Брієві мохи (Bryidae).
Значення у природі і житті людини. Окремі представники мохоподібних домінують у рослинному покриві, особливо тундри, на болотах, у лісах. Суцільний моховий покрив зумовлює водоохоронне значення в житті лісу, місцями сприяє заболочуванню місцевості.
Причиною заболочування і утворення торфу найчастіше є сфагнові мохи. Ці мохи мають здатність поглинати воду усією поверхнею тіла. У листках розташовані великі відмерлі гіалінові клітини. Під час дощу вони всмоктують велику кількість води, через це маса моху збільшується в 30-40 разів.
Здебільшого сфагнум густим килимом вкриває торфове болото. Стебла моху ростуть верхівками, нижні частини поступово відмирають і повільно розкладаються при малому доступі кисню. У шарі торфу постійно підтримується низька температура, розвивається висока кислотність, тому процеси гниття тут йдуть повільно, що сприяє тривалому збереженню рослинних решток. Так утворюється торф. Сфагновий торф накопичується дуже повільно: шар в 1 м – за 1 тис років і більше.
Торф використовується як добриво, паливо і у якості цінної хімічної сировини.
Хоча торф є цінною сировиною, але заболочування великих територій, яке викликається мохами (особливо сфагновими), - явище негативне, оскільки заважає росту і відновленню лісу.
Мохи є піонерами в заселенні відкритих та порушених місцезростань (лісових згарищ, стежок), відіграють важливу роль у ґрунтоутворенні.
Мохи-гідрофіти живуть у воді; вони прикріпляються ризоїдами до стовбурів або гілок дерев, що потонули, або до підводних каменів (наприклад, брієвий мох фонтиналіс протипожежний – Fontinalis аntipyretica)