Лекційний курс з дисципліни "Гідроботаніка" (О. М. Гроховська)

розкриваються розкидаючи насіння. Біб (квасоля, горох) – одногніздий плід, розкривається від вершка до основи двома лушпинами по обох швах. Насіння в ньому прикріплюється до лушпин біля черевного шва. Стручок (капуста, хрін) і стручечок (грицики, гикавка) – двогніздий плід, розкривається від основи до вершка двома лушпи­нами, між якими є плівчаста перегородка з насінинами. Короткий стручок, довжина якого не більша за ширину або перевищує її не більш як у 1,5-3 рази, називається стручечком. Коробочка – плід, який має вигляд коробочки, що розкривається кришечкою (блеко­та), отворами (мак), зубцями (гвоздикові), стулками (дурман). Коро­бочка може бути одно- і багатогніздою.

До нерозкривних сухих плодів належать горіх або горішок із твер­дим дерев'янистим оплоднем (ліщина), сім'янка – із шкірястим оплоднем (айстрові), зернівка – із шкірястим оплоднем, який щільно зрісся з насіниною (злаки). Сім'янки й горішки з оплоднем у виг­ляді розширеного перетинчастого додатка називають крилатками (в'яз, ясен, граб, береза). Жолудь (дуб) має твердий дерев'янистий оплодень, що зрісся з насіниною.

Соковиті плоди – ягода, кістянка, яблуко, гарбузина. Ягода – це соковитий оплодень, зовнішня частина якого в деяких рослин може бути шкірястою або навіть жорсткою. Насінин у ягодах буває від однієї до кількох (виноград, смородина, аґрус). Кістянка – це однонасінний соковитий нерозкривний плід із твер­дим ендокарпієм (терен, вишня, абрикос). У деяких видів (мигдаль) мезокарпій сухий, шкірястий. Такі кістянки називаються сухими. Яблуко – плід, у якого мезокарпій утворюється із тканин розрослого квітколожа, а насіння оточене хрящуватим ендокарпієм (яблуко, горобина тощо). У гарбузини зовнішній шар оп­лодня твердий, а насіння міститься в соковитому м'якуші (диня, гарбуз, кавун). Лимон, апельсин, грейпфрут мають плід, який нази­вається померанцем, або гесперидієм, і утворюється внаслідок зростан­ня кількох плодолистків. Зовнішній шар оплодня потовщений. У ньому є залозисті утвори, що виробляють ефірні олії. Се­редній шар оплодня білий, волокнистий, внутрішній – роздільний, соковитий, м'ясистий.

До збірних плодів належить збірна сім'янка, характерна для по­луниці. На соковитому розрослому випуклому квітколожі містять­ся численні дрібні сім'янки. Збірним плодом є також гіпантій, або збірний горішок, – усередині соковитого розрослого келихо-подібно­го квітколожа лежить багато сухих плодів-горішків (шипшина). Збірна кістянка у малини, ожини – на білому сухому розрослому випуклому конічному квітколожі містяться соковиті плоди кістян­ки. Супліддя – це сукупність плодів одного суцвіття, що зрослися оплоднями соковитими (шовковиця) чи сухими (буряк).

За способом розповсюдження плодів і насіння у квіткових рослин розрізняють кілька еколого-біологічних груп, кожна з яких має специфічні пристосування. Наприклад, рослини, які розповсюджуються за допомогою тварин (зоохори) можуть мати соковиті м’ясисті плоди, але сама насінина оточена міцною оболонкою, яка не перетравлюється у шлунково-кишковому тракті. Вони охоче поїдаються тваринами і у такий спосіб переносяться ними на нові місця зростання. Рослини-зоохори також можуть мати сухі плоди з гачками і зачіпками, які зачіпляються за шерсть тварин і одяг людей (череда, лопух).

Рослини, які розповсюджується вітром (анемохори), мають легке насіння з виростами, опушенням, «парашутиками» і іншими пристосуваннями, які збільшують парусність плодів і насіння (кульбаба, ясен, береза, клен).

Види, що пристосувалися до розповсюдження водними течіями (гідрохори), теж мають спеціальні пристосування для утримання на воді плодів і насіння і збільшення їх плавучості (ла­таття біле, деякі види осок, кокосова пальма).

Плоди і насіння можуть переноситися птахами, коли разом із землею прили­пають до їхніх лап; під час перельоту прилипла маса підсихає і разом з насінням обсипається й розсіюється в просторі. Деякі росли­ни розселяються за допомогою мурашок, які поїдають їстівні при­датки насіння (чистотіл, петрів хрест).

У поширенні плодів і насіння велику роль відіграє людина. Зав­дяки її господарській діяльності посіви й насадження багатьох куль­турних рослин займають нові райони, де раніше їх не вирощували. Наприклад, межі вирощування кукурудзи, томатів, цукрового буря­ку та інших культур значно просунулися на північ. Разом із на­сінням культурних рослин поширюються бур'яни, також завойову­ючи нові життєві простори.

Дуже часто людина несвідомо спричинює міграцію багатьох видів у нові райони. Поширенню різних рослин сприяє також використан­ня сіна й соломи як пакувального матеріалу, в яких можуть бути насіння і плоди. Вони розсіюються дорогою під час перевезення, проростають і часто знаходять для себе другу батьківщину.

Вірменський вчений А. Л. Тахтаджян створив найсучаснішу систему квіткових рослин. За цією системою покритонасінні поділяються на два класи: дводольні (магноліопсиди) й однодольні (ліліопсиди).

5. Клас Дводольні рослини (Magnoliopsida)

Для дводольних характерна наявність у зародку двох зародкових листків – сім'я­долей, між якими міститься вер­хівкова брунька. В дводольних, на відміну від однодольних, провідні пучки розміщені колом; між лубом (фло­емою) й деревиною (ксилемою) є твірна тканина – камбій (т. з. відкриті пучки), завдяки якому стебло здатне розростатися в тов­щину; листкова пластинка часто почленована, з виїмчастими або зубчастими краями, жилкування сітчасте; число частин квітки до­рівнює або кратне 4 чи 5; первин­ний корінець у більшості видів дводольних розвивається в головний ко­рінь. Для дводольних характерна значна різноманітність (навіть у межах роду) розмірів, морфологічної й анатомічної будови.

Дводольні представ­лені великою кількістю форм де­рев'янистих і трав'янистих рос­лин і ростуть у різних екологіч­них умовах. Їх поділяють на