Методи навчання на уроках літератури

У російського письменника Михайла Дімова є повість «Відкрита країна», героєм якої є Герман Германович – добра, м'яка за характером, знаюча, з широкою ерудицією людина. Здається немає жодного питання, на яке б він не відповів. Заклавши руки в кишені, він ходить по класу і приємним голосом веде розповідь. І всі слухають його, як зачаровані. Учні кажуть, що учитель Гер Герич ніколи їх не питає, все робить сам. Безпосереднє своє призначення він бачить у тому, щоб передати знання, як він каже «із дзьоба в дзьоб».

Діти люблять подібних учителів, бо вони не утрудняють їм життя. Але який педагогічний результат цієї роботи? Такі вчителі виховують у дітей споживацьке ставлення до знань. Набуті у такий спосіб знання швидко вивітрюються й не стають складовою частиною особистості учня.

Вивчення літератури, де основний наголос робиться на запам'ятовуванні й тільки, стає важким тягарем для дітей, і, навпаки, чим більше творчості у праці вчителя та учнів, науково виправданої, педагогічно доцільної, тим змістовнішим, багатограннішим стає навчальний процес, тим цікавіше вчитись учням у школі. Там, де учням лише нав'язуються готові істини, де панує атмосфера пасивності і бездумної споглядальності, де є орієнтація на зубріння, де не виховується самостійність й творча активність, – не може бути і справжнього виховання та розвитку дітей. Подібне навчання здатне лише притуплювати їхні розумові сили. «Як мускули стають безсильними, кволими без праці і вправ, так і розум не формується без розумового напруження, без думки, без самостійних пошуків. « Критичність мислення – це один з компонентів, важливих факторів повноцінного розумового розвитку.

Педагогічний процес у сучасній школі повинен будуватися на такій основі, щоб забезпечувати школяреві активну позицію суб'єкта дії. Навчання тільки тоді може бути повноцінним і ефективним, коли забезпечується всебічний вплив на школяра, на різні сфери його свідомості, перетворюючись на засіб гармонійного розвитку людини, а тому одне з важливих завдань вивчення літератури в школі – урізноманітнення навчального процесу, включення учнів у різні види діяльності, що сприяють формуванню позитивних якостей, забезпечують набуття літературних знань, необхідних умінь та навичок. Включення учнів у різноманітні види діяльності диктується, по-перше, вже тим, що вони знайомляться з різною за змістом і характером навчальною інформацією (конкретні факти, художні образи, поняття, наукові теорії тощо). По-друге, чим різноманітнішою є діяльність учнів, тим краще забезпечується багатогранний вплив на різні сфери їхньої свідомості.

Навчання за своєю природою – творчий процес, а будь яка творча діяльність вимагає постійного напруження духовних сил дитини. Діяльність – основа детермінації психічного і Духовного розвитку. Тільки в діяльності можуть бути розвинені здібності людини, її унікальні можливості як соціального індивіда, як особистості. Тільки в діяльності загартовується воля. Не можна не погодитись з А. Дістервегом, що «розвиток і освіта жодній людині не можуть бути дані чи повідомлені. Кожен, хто бажає до них прилучитись, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власною напругою. Ззовні він може одержати тільки збудження... А тому самодіяльність – засіб і, одночасно, результат освіти. « І далі: «Те, що людина не набула шляхом своєї самостійності – не її. «

Під діяльністю розуміють як внутрішню (психічну), так і зовнішню (фізичну) активність людини, яка регулюється свідомою метою. Теорія навчальної діяльності як цільна наукова концепція обґрунтовувалась Д. Ельконіним ще на початку 60-х років. Пізніше вона знайшла свій подальший розвиток у працях В. Давидова, А. Маркової, О. Леонтьєва, Л. Фрідмана та інших відомих психологів. У світлі цієї теорії були розроблені окремі положення, принципи організації навчального процесу. Д. Ельконін конкретизує поняття навчальна діяльність учнів. «Навчальна діяльність, – відзначає він, – перш за все є така діяльність, в результаті якої відбуваються зміни в самому учневі. « В цьому полягає її основна особливість. Він розглядає процес формування навчальної діяльності учнів як постійне збагачення їх новими вміннями і можливостями, в результаті чого має місце поступова передача «окремих елементів цієї діяльності самому учневі для самостійного її здійснення без втручання вчителя. «

Щоб забезпечити ефективність навчання, повноцінність уроку літератури, необхідно поєднувати репродуктивну і пошукову діяльність. Вчитель повинен прагнути дати учневі не лише певну суму знань, а й навчити їх мислити, стимулювати розвиток пізнавальних сил, роботу думки, постійну потребу вчитися, самостійно набувати знання, спостерігати, досліджувати літературні факти і явища. «Ідеалом розвиваючого навчання є особистість не з енциклопедично розвиненою пам'яттю, а з гнучким розумом, з швидкою реакцією на все нове, з повноцінними розвинутими потребами дальшого пізнання та самостійної дії, з добрими орієнтувальними навичками і творчими здібностями. « Отже, не можна обмежуватися лише інформаційними методами навчання. Слід створювати на уроці проблемні ситуації, вводити учнів у атмосферу пошуку.

Необхідність активного включення учнів у навчальний процес зумовлюється також потребами виховання.

«Одним з небезпечних джерел морального інфантилізму, – у свій час писав В. Сухомлинський, – є те, що знання беруться у готовому вигляді, а основна розумова діяльність при цьому – заучування. Запобігання цій небезпеці – у добуванні знань. Навчання стає працею за тієї умови, коли учень самостійно добуває знання. « Це необхідно не лише для міцності знань. Самостійне добування знань породжує зрілість думки. Зріла думка – це