Методи навчання на уроках літератури

Аналіз стану викладання літератури показує, що значна частина учнів не привчена до серйозної праці. Це є результатом того, що в школі недостатня увага приділяється тим формам організації навчального процесу, які розвивають у дітей потрібну самостійність та ініціативу. В останні десятиліття все більше спостерігається своєрідне відчуження школярів від навчальної діяльності. У 83% дітей навчальні потреби деформовані, внаслідок чого відсутній свідомо-вольовий рівень регуляції. З одного боку це результат процесів суспільної деформації, з іншого – споглядального типу навчання. Праця втратила для багатих людей свою притягальну силу. Під впливом цього змінилися ціннісні орієнтації учнів. Характерною рисою багатьох школярів став соціальний інфантилізм.

Плануючи навчальну діяльність з учнями, необхідно не лише враховувати характер взаємозв'язку між учителем і учнем. Лекція, бесіди і самостійна робота як методи навчання самі по собі ще не визначають характеру діяльності учнів у процесі опанування ними нової інформації. Лекція може ґрунтуватися на репродуктивній, тобто відтворюючій, та проблемній основі. Бесіда також може мати і репродуктивний, і евристичний характер, коли учень за допомогою вдало продуманих запитань відкриває для себе наукову істину. Бесіда може виливатися в диспут. Значної своєрідності вона набуває під час проведення семінарських занять; тут бесіда може служити тією ланкою, яка зв'язує виступи учнів – учасників обговорення поставленої проблеми. Самостійна робота може мати і репродуктивний, і творчий характер, відзначатися різною мірою самостійності. Учні можуть самі опрацювати поданий у підручнику матеріал, самостійно розв'язати поставлене завдання або виконати його за певним зразком, чи запропонованою вчителем системою запитань та завдань. Отже, при визначенні методів навчання потрібно брати до уваги також й інші критерії.

Дієвість знань залежить насамперед від ступеня їх осмислення. Свідоме засвоєння знань вимагає активної роботи думки. «Давно відомо, – зазначають психологи О. Леонтьєв, П. Гальперін і Д. Ельконін, – що при одному і тому ж самому рівні знань та вмінь інтелектуальний розвиток учнів може бути вищим або нижчим – залежно від умов та методів навчання. Через це оцінка результатів застосування того чи іншого методу не може зводитись до врахування тільки освітнього ефекту і повинна включати в себе також і врахування його ефективності в психологічному розумінні, тобто з боку просування учнів в їхньому розумовому розвитку. «

Саме з подібних позицій до класифікації методів навчання підійшли відомі дидакти І. Лернер та М. Скаткін. Кладучи в основу характер і рівень пізнавальної діяльності учнів, вони виділили п'ять методів: пояснювально-ілюстративний (або інформаційно-рецептивний), репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий (або евристичний), дослідницький.

У 70-х роках, спираючись на концепції І. Лернера і М. Скаткіна й враховуючи особливості вивчення літератури як навчального предмета, М. Кудряшов розробляє свою систему класифікації методів, 3 яка завоювала ряд прихильників серед методистів і вчителів-словесників. Він виділяє такі чотири методи навчання: метод творчого читання, репродуктивний, евристичний, дослідницький. Кожному з цих методів дається наукове обґрунтування.

Оскільки методи навчання повинні будуватися з урахуванням специфіки предмета, окремо виділяється метод творчого читання, продиктований особливістю вивчення літератури. «Власне в активізації художнього сприймання, художніх переживань, у формуванні засобами мистецтва художніх нахилів і здібностей школярів, – зазначав М. І. Кудряшов, – мета і специфіка цього методу. « Вчений підкреслює, що на уроках літератури неможливо всю роботу над твором переносити у площину логічних суджень. Логічні судження повинні мати опору в конкретно-чуттєвих уявленнях, в емоційності сприймання тексту. Безпосереднє емоційне сприймання художнього твору – необхідний елемент повноцінного вивчення літератури.

Для методу творчого читання характерні такі види навчальної діяльності: читання учнями художнього твору вдома і в класі, виразне (художнє) читання, прослуховування твору, художнє розповідання, перекази творів, близькі до тексту, ілюстрування прочитаного малюнками, складання читацьких відгуків на прочитані книжки в усній і письмовій формі тощо. Таким чином, метод творчого читання не зводиться лише до читання твору, в нього вкладається значно ширший зміст.

М. Кудряшов відзначає, що знання часто даються учням і в готовому вигляді. Цьому сприяє репродуктивний метод. Він орієнтує на запам'ятання учнями відповідної інформації. Наприклад, слухаючи розповідь учителя, учні складають план чи тези лекції, синхронічні таблиці та ін.

Важливе місце у системі методів навчання, за класифікацією Кудряшова, відводиться евристичному методу. Евристичний метод реалізується через систему запитань і завдань, які націлюють учнів на те, щоб на основі спостережень, аналізу явищ і фактів зробити самостійні висновки та узагальнення.

Дослідницький метод стимулює розумову активність дітей, прищеплює їм важливі вміння і навички. Справді, не можна сформувати у дітей систему широких поглядів на літературу без завдань дослідницького характеру. Вони вимагають високого рівня самостійності учнів. Це самостійний аналіз творів, які не вивчаються учнями у школі за програмою, краєзнавчі дослідження, самостійна оцінка спектаклю, зіставлення літературного твору з його екранізацією та ін.

Система методів М. Кудряшова орієнтує вчителя на забезпечення всебічної активізації розумової діяльності дітей, на розвиток їхніх творчих сил. Проте ця класифікація вимагає ще певного уточнення і глибшого наукового обґрунтування. Та й сам М. Кудряшов не заперечував правомірності інших класифікацій, наголошував