Методи навчання на уроках літератури

Турбота про виховання всебічно розвиненої особистості вимагає великої уваги до формування переконань. Ідейні, політичні переконання не задаються додому за підручником, не заучуються і не викладаються у відповідях, не оцінюються балами. Вони живуть – у думках, вчинках, діяльності, взаєминах. А тому необхідно створювати в школі таку психологічну атмосферу, яка змушує учня активно працювати, творчо мислити.

Тільки тоді, коли учні є активними учасниками процесу пізнання, суб'єктами своєї власної діяльності, а не лише об'єктам впливу, – лише за цієї умови вони можуть виявити свої духовні можливості, найповніше реалізувати себе як творчу особистість. Необхідно створювати на уроках сприятливі умови для внутрішньої духовної свободи, психологічної розкутості, для забезпечення активного включення учня в діяльність з власної ініціативи, де найповніше виявляються потреби учнів у пізнанні, творчості, самовираженні, комунікативній активності, естетичній насолоді. Все це надасть навчальній діяльності особистісного смислу, і урок літератури сприйматиметься вже як спільна справа вчителя і учнів, у якій кожен учень повинен брати посильну участь, бо від цього залежатиме і результат уроку. Якщо учні не залучаються до навчального процесу, в них формується своєрідне ставлення до нього як до якоїсь зовнішньої чужої сили.

Необхідність максимального включення учнів у різноманітні види навчальної діяльності відповідає природним потребам дітей. Ось одна з типових відповідей десятикласників на запропоновану їм анкету: «Що необхідно було б, на вашу думку, зробити в школі, щоб учні виявляли до навчання більший інтерес?», «Хотілося б, щоб нам не тільки давали поради, але щоб із нами радилися, щоб нас не тільки організовували, а й робили організаторами, щоб нас не тільки примушували, а й переконували серйозно вчитись. «

Таким чином, є такі навчальні ситуації на уроках, де на першому плані є діяльність учителя (розповідь, лекція, читання і коментування художнього тексту, розтлумачення певних понять, пояснення способів дій тощо) і, навпаки, в інших випадках найголовнішою стає діяльність учнів (робота з підручником, виголошення доповідей, рефератів учнів, виконання письмових робіт і т. п.). Нерідко на уроках сполучається і діяльність вчителя, і діяльність учнів (бесіда, диспут, семінарське заняття тощо). Які ж переваги і обмежені можливості має бесіда як метод навчання та самостійна робота дітей?

Спираючись на вже відоме учням, їхній практичний досвід, за допомогою запитань можна підвести до потрібних узагальнень. Цінність бесіди насамперед у тому, що саме в ході її швидко й оперативно виявляється ступінь розуміння окремими учнями та класу в цілому навчального матеріалу, міру сформованості вмінь і навичок. Особлива роль у цьому плані належить бесіді евристичного характеру.

«У бесідах з учнями, – відзначав К. Ушинський, – необхідно мати на увазі дві мети і не захоплюватися жодною з них настільки, щоб забути про іншу. Перша мета, формальна, полягає у розвитку розумових здібностей учня, його спостережливості, пам'яті, уяви, фантазії та розуму. Друга мета – матеріальна, тобто зміст. Без змісту розум – мильна бульбашка. Щоб досягти другої мети разом з першою, насамперед потрібен розумний вибір предметів для спостереження, уявлень і міркувань. «

На відміну від лекції бесіда відкриває великі можливості для індивідуальної роботи з учнями, виявлення їх безпосередніх читацьких реакцій, рівня розуміння твору. У процесі бесіди здійснюється безпосередній зв'язок учителя й учнів. Бесіда виховує у дітей активність, самостійність, уміння зіставляти і узагальнювати факти, аргументувати свої твердження. Живе спілкування вчителя з учнями сприяє розвитку мовлення у дітей. Проте і бесіда, якщо навіть учитель дотримуватиметься всіх вимог, що ставляться до неї, не має права на універсалізацію. Матеріал, який зовсім не знайомий учням або мало знайомий, учитель не може подати методом бесіди. Активність виникає лише на базі знань, тому не завжди можна вести роботу «устами дітей. « До того ж ігнорування живого слова вчителя також негативно відбивається на навчальному процесі.

Важливою умовою успішного вивчення учнями художньої літератури є інтенсифікація самостійної роботи. Величезна кількість наукової інформації, яку необхідно засвоїти учням, вимагає вироблення в них уміння самостійно набувати і осмислювати знання.

Самостійність – це здатність виконувати ту чи іншу роботу без сторонньої допомоги. Таке вміння дуже потрібне в житті. Адже жоден підручник і програма, якими б досконалими вони не були, не можуть забезпечити набуття тих знань, що потрібні людині протягом усього її життя. Якщо на початку XX століття ті, що закінчували вищі навчальні заклади, могли користуватися одержаними знаннями без істотної перебудови їх протягом тривалого часу, то тепер, у вік науково-технічного прогресу, процес старіння знань різко прискорився. А тому необхідно з перших років навчання учня в школі прищеплювати йому вміння роботи з книжкою, розвивати його самостійність і творчу активність. Проблема самостійної роботи учнів все більше привертає увагу відомих методистів, дидактів, психологів. Існує багато ефективних форм самостійної роботи, які спрямовані на глибоке осмислення учнями літературних явищ, розвиток творчих здібностей, відтворюючої уяви, пам'яті тощо. Нині у старших класах широкої популярності набули семінарські заняття з літератури. Учні самостійно знайомляться з літературознавчими дослідженнями, готують реферати, самі аналізують художні твори, яких не вивчали за шкільною програмою.

Діти не люблять зайвої опіки, а тому дуже важливо для вчителя завчасно «сходити зі сцени»