Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття

Дослідження механізмів відтоку крові від нижніх кінцівок дозволили вивчити м'язово-венозні синуси гомілки, які є одним з головних компонентів м'язово-венозної помпи, нівелюють в нормі ортостатичну венозноу гіпертензію. Виявлені досить чіткі анатомічні закономірності, що характеризують ці вкрай важливі м'язово-венозний структури, які виконують важливу роль в системі порушення венозної гемодинаміки.

Венозні синуси – це внутрішньом'язові вени, що локалізуються в обох голівках ікроножной м'язи, камбаловідной і довгої малоберцовой м'язах, що відрізняються своєю веретеноподібною формою, найбільшим діаметром в середній частині синуса і звуженням виносного стовбура (малюнок 3).

 

 

Синуси містять численні клапани, та численні зв'язки з внутрішньом'язовими венами і через непрямі коммунікантні вени – з поверхневою венозної системою. Звуження синусів на виході сприяє прискоренню кровотоку, а велика кількість клапанів забезпечує його ток до центра. При розслабленні м'язів синус розтягується, і відбувається підсмоктування крові з коммунікантних вен і м'язових приток. Синуси можуть мати магістральну і проміжну форму з замкнутою, або відкритою дугою. Ці анатомічні особливості мають істотне значення для вибору обсягу хірургічного втручання, особливо при поєднаній формі варикозної хвороби в стадії декомпенсації.

Виділяють два основних напрямки скидання крові: вертикальний і горизонтальний рефлюкс. При цьому вертикальний рефлюкс (патологічний рух крові зверху вниз) може здійснюватися по системі великої підшкірної, малої підшкірної вен і глибоких вен, а горизонтальний рефлюкс (патологічне рух крові зсередини назовні) здійснюється через систему перфорантних вен.

Ø Вертикальний рефлюкс по великій підшкірнії вені – ретроградний рух крові (зверху вниз) по стовбуру великої підшкірної вени та її приток – найбільш розповсюджений патогенетичних механізм варикозної хвороби. При цьому рефлюкс може реалізуватися чотирма основними шляхами:

- через неспроможний остіальний клапан (клапан в області впадання великої підшкірної в загальну стегнової вену) ртроградний кровотік розповсюджується по стовбуру великої підшкірної вени, при цьому рефлюкс може мати обмежену протяжність або поширюватися до початку вени на стопі, але, як правило він має протяжність до верхньої третини гомілки, а потім переходить на приплив;

- через неспроможний остіальний клапан ретроградний кровоток поширюється не на стовбур вени, а на один або декілька її великих пріустьевих гілок, при цьому сам стовбур не розширений і в процес не залучений;

- остіальний клапан здоровий, а рефлюкс здійснюється через перфорант Додда в стовбур великої підшкірної вени та її притоки

- ретроградна струм крові в підшкірних венозних судинах з вен тазу

Ø Вертикальний рефлюкс з малої підшкірної вени – ретроградний (зверху вниз) рух крові по стовбуру малої підшкірної вени та її притокам. Може бути наслідком неспроможності клапана в області сафено-поплітеліальаного співустья (місця впадання малої підшкірної в подколенную вену) або рефлюксу крові з системи ВПВ через вену Джіакоміні (епіфасціально розташований перфорант, що поєднує систему двох підшкірних вен). Рефлюкс зустрічається набагато рідше ніж по стовбуру ВПВ, з огляду на те, що лише у 25% людей мала підшкірна вена впадає в подколінну.

Ø Горизонтальний рефлюкс по системі префорантних вен – ретроградний тік крові із системи глибоких вен у поверхневі через неспроможні перфорантні вени. Є одним з провідних механізмів розвитку та прогресування варикозної хвороби. Як правило, може бути виявлений на початку захворювання разом з рефлюксом через сафено-феморальное співустя.

Ø Вертикальний рефлюкс по системі глибоких вен – грає обмежену роль у розвитку варикозної хвороби. Як правило неспроможність клапанів глибоких вен характерна для посттромбофлебітичної хвороби і асоціюється з важкою венозною недостатністю. При варикозній хворобі найчастіше зустрічається неспроможність клапанів і рефлюкс крові на протязі стегнового сегмента, який не асоціюється з вираженими порушеннями гемодинаміки. У важких запущених випадках можливо спостерігати рефлюкс по глибоким венам до колінного суглоба і нижче.

Однак не у всіх випадках варикозної хвороби на ранніх стадіях вдається виявити наявність патогнетечних механізмів – тобто скидання крові в поверхневі вени, у багатьох ситуаціях початкове сегментарне розширення вен не виходить асоціювати з яким-небудь рефлюксом. У зв'язку з цим варикозну хворобу прийнято розглядати в рамках синдрому вродженої дисплазії сполучної тканини – тобто спадково обумовленої неповноцінності каркасу венозної стінки, внаслідок чого навіть звичайні гідростатичні навантаження призводять до розширення підшкірних магістралей. Тому навіть після радикального лікування варикозна хвороба може продовжувати прогресувати, вражаючи все нові і нові вени, і всі пацієнти з варикозом мають потребу в постійному диспансерному спостереженні.

Фактори ризику.

За сучасними даними варикозна хвороба є спадковим захворюванням генетично детермінованим, в основі якого лежить стійке необоротне розширення вен і порушення дієздатності клапанного апарату внаслідок грубих патологічних змін венозної стінки в одному з трьох венозних колекторів: поверхневих, коммунікантних і глибоких вен.

В даний час вона є одним з найбільш частих захворювань венозної системи в промислово розвинених країнах. В Англії варикозна хвороба зустрічається у 10-17%, у США-у 20-30% жителів.

Серед численних етіологічних факторів розвитку варикозної хвороби провідна роль відводиться спадкової схильності до цього захворювання. У спадщину передаються два відомих у даний час фактора, один з яких може превалювати. Порушення співвідношень колагену і еластину в морфологічної