Методика дослідження кліщових бореліозів

Кільцеподібна еритема (КЕ) з’являлась у середньому на 16 добу після укусу кліща. У діаметрі КЕ варіювала від 1, 5 до 60 см. У 3 хворих спостерігалось одночасно 2 еритеми, у 2 – 3, у 1 – 4. Зникала еритема в середньому на 9-й день від початку лікування. 17 пацієнтів (13, 7%) не вказали на факт присмоктування кліща. Субфебрильну температури реєстрували у 33, 9% (42). Ураження нервової системи спостерігалось у 21 (17%) хворого у вигляді енцефалополінейропатії, радикулонейропатії, полінейропатії, нейропатії лицевого та серединного нервів, астенічного та астеноневропатичного синдромів. Ураження опорно-рухового апарату у вигляді Лайм-артритів спостерігалось у 2 хворих, ураження шкіри – у 1, змішана шкірно-суглобова форма – у 1. Ураження печінки у вигляді хронічного неуточненого гепатиту спостерігалось у 12 (9, 7%) пацієнтів. Гепатомегалія реєструвалась у 59 (47, 6%) випадках. Зміни в серцево-судинній системі у вигляді метаболічної міокардіопатії були зареєстровані у 6 (4%) хворих віком до 50 років, які не мали супутнього обтяженого кардіологічного анамнезу. Методом ІФА досліджувалась кров 69 осіб, з них у стадії локальної інфекції (еритемна форма) – 63 (91, 3%), безеритемна форма – 2 (2, 9%), у стадії дисемінації – 4 (5, 8%). Одночасне дослідження на наявність антитіл класу IgM та IgG проводилось у 45 (65, 2%) хворих, антитіла класу IgM – у 62 (89, 9%). Діагностичні титри виявились лише в 13 (20, 1%) випадках. Антитіла класу IgG досліджувались у 53 (76, 8%) пацієнтів, позитивні результати виявлені в 17 (32%) випадках. Наявність одночасно позитивних титрів антитіл класів IgM та IgG виявились у 6 (15, 4%) хворих. Методом НРІФ дослідження проводилось у 1 хворого з безеритемною формою – титр антитіл дорівнював 1: 64. Методом ПЛР проводилося дослідження у 13 хворих, у всіх випадках результат негативний. Виражені зміни гемограми у більшості хворих були відсутні. У біохімічному аналізі крові та клінічному аналізі сечі значних змін не визначали[20].

Значну кількість хворих на ІКБ складає працездатне населення. Хвороба перебігає з характерною клінічною симптоматикою. Серологічні дослідження залишаються обов’язковими для підтвердження діагнозу, особливо у випадках безеритемних форм ІКБ та при негативному епідеміологічному анамнезі [2].

 

 

Короста продовжує турбувати широкі верстви населення в усьому світі. Про це свідчить її розповсюдження як у країнах Європи з високорозвинутою економікою (27-30 випадків на 100 тисяч населення), так і в країнах, що тільки стали на шлях економічного розвитку або продовжують економічні реформи. До таких країн належить і Україна. У нас за останні п’ять років розповсюдження корости стабілізувалось на рівні 62-65 випадків на 100 тисяч населення, що в 2, 3 раза перевищують європейські показники. У минулому році показники розповсюдження корости в Рівненській області та в м. Рівне пішли на спад і становили відповідно: 71 і 143, 9 випадка на 100 тисяч населення (Рис 3. 2).

 

Рис. 3. 2 Показники розповсюдження корости в Рівненській області та в м. Рівне (число випадків на 100 тисяч населення).

 

Високий рівень захворюваності на коросту є суспільно значущим показником як рівня соціально-економічного розвитку, так і рівня громадської і особистої гігієни кожного члена суспільства.

Ця хвороба є однією з прадавніх хвороб зовнішніх покривів тварин і людей. Вона була відома ще за 2000 років до Різдва Христового в Китаї, Єгипті та Стародавньому Вавилоні. Коросту відносили до шкірних хвороб під назвою „псора» у Давній Греції, а термін „скабіес», який зберігається до теперішнього часу, існував ще у Давньому Римі.

Зовнішні ознаки коростяного кліща та його здатність проникати в шкіру тварин були описані арабським лікарем Авензором ще у XII сторіччі. Ліворонський лікар Бономо і його співробітник Хестоні (1683 р.) після відкриття мікроскопа зобразили на малюнках коростяних кліщів, їхні ходи і яйця. Достатню роль кліщів в етіології корости довів у 1834 р. Н. Рінуччі. Значний внесок у вивчення корости вніс німецький дерматолог Ф. Гебра (1844 р.). Спостерігаючи за більш ніж 2000 хворих, він вперше детально описав етіологію і клініку корости, розробив і удосконалив засоби її лікування. Сьогодні відомо понад 40 видів тварин-хазяїв, на яких паразитують коростяні кліщі роду Sarcoptes. На тваринах, з якими людина має близько 10 форм коростяного хліща: паразит собаки та сільськогосподарських тварин, паразит великої рогатої худоби та інші. На свинях паразитують дві форми коростяного кліща. Перший розмножується у шкірних покровах усього тіла і за відсутності лікування призводить до летального наслідку; другий – живе у вухах і завдає тварині значної шкоди. Ці форми репродуктивно ізольовані серед диких тварин, які є об’єктом мисливства і промислового звіроловства, найчастіше бувають уражені лисиці, на яких паразитує кліщ дуже близький до кліща, що паразитує на собаках.

На людині паразитує підвид Sarcoptes scabici, який іноді всупереч токсомічній номенклатурі називають Sarcoptes scabici hominis. Багато вчених вважають S. s. hominis облігатним ектопаразитом, характерною рисою якого є передача тільки від людини до людини.

У вітчизняній ветеринарії термін „короста»