Міжнародна економіка

До традиційних спонукальних мотивів та причин міжнародної міграції трудових ресурсів належать:

•різниця в рівнях економічного розвитку окремих країн;

 

•нерівномірність у темпах і обсягах нагромадження капіталу на різних ділянках світового господарства;

•наявність національних відмінностей у розмірах заробітної плати;

•діяльність ТНК і пов'язана з нею міжнародна мобільність капіталу;

•масове хронічне безробіття в слаборозвинутих країнах.

До цих чинників в останнє десятиріччя долучилися:

•політична та економічна кризи колишньої соціалістичної системи;

•поглиблення регіональної та світової економічної інтеграції;

•зростання попиту з боку лідерів світової економіки на інтелектуальну робочу силу;

•стрімкий розвиток сучасних засобів зв'язку, комунікацій та транспорту;

•інформаційний фактор, а також чинники неекономічного характеру:

•воєнні  та  релігійні  конфлікти,  розвал  федеративних  держав,  національні, сімейні та етнічні проблеми.

 

 

2. У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти.

Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й    зарплати,    а    також    доволі    чіткою    ієрархією    кваліфікації.    Це    загалом

привілейований  шар  працівників  з  розвинутих  країн,  а  також  країн  із  середнім

рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжнародних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Міжнародному валютному фонді, СОТ, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придатності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем.

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед

цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через  катастрофічні  природні  умови  (наприклад,  посуха)  змушені  покидати  свої

насаджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності приватні компанії легко можуть позбавитись їх, вдаючись до депортації.

Економічнафункціянелегальногоринкупрацізводитьсяпереважнодо

обслуговування потреб величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств, неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства  не  можуть  також  за  потреби  переводити  свої  капітали  у  країни  з

 

дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів.

На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класифікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також національними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали західних компаній у країнах, що розвиваються

(зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх жінок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є слухняними, надійними, спритними в роботі і т, д. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового ринку праці, особливо в країнах,

що розвиваються.

Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням  такого  нового  й  особливого  його  сегмента,  який  пов'язаний  з

використанням висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів,

аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток  розглядуваного  сегмента  ринку  робочої  сили  значною  мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна  частина  інтелектуальної  робочої  сили  може  брати  участь  у  виробничому

процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.

Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві по суті формується нове середовище. Змінюється звичний характер конкурентної боротьби. Поряд із традиційним пошуком ринків збуту тепер іде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям  —  людям.  Компанії,  що  діють  у  високотехнологічних  галузях,  посилено

полюють за інтелектуальними ресурсами. Без них тепер не можна вижити в конкурентній боротьбі. Виникає, таким чином, попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації, володіють технікою її обробки. Одночасно зростає попит на інші категорії працівників (фахівців у галузі

комунікацій, фінансів, освіти, науки і т. д.).

Інтернаціоналізація резервної армії праці відбувається паралельно з глобалізацією виробництва та розвитком світового ринку товарів і капіталів. Ринок

праці перетворився на важливу складову частину світового ринку. Процес розширеного відтворення капіталу відбувається тепер не тільки в межах національних кордонів, а й у взаємодії з відтворювальними процесами інших країн, тобто набирає глобальних масштабів (так званий відкритий тип відтворювального процесу). Одним з регуляторів цього процесу є інтернаціоналізація виробничого циклу. Поряд  з торгівлею і  рухом капіталу міжнародний  рух  робочої  сили  стає

важливим елементом, що забезпечує формування єдиного світового циклу. Рух робочої  сили