Міжнародна економіка

1) відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

2) зниження обмінного курсу місцевої валюти;

3)  жорстка  внутрішня  антиінфляційна  програма  (контроль  за  кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

4) стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

 

 

4. Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього.

Історія

 

 

підприємствам,

• урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією.

На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. (у тому числі зовнішній — 75 %).

ІІ половина 1994 р. — І половина 1997

Поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися

зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56 %.

Починаючиз1995 р.внутрішнійборгформуєтьсяпереважношляхом

розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

з ІІ половини 1997

На 1 січня 2000 загальна сума державного боргу становила 15,2 млрд. дол., у

тому числі зовнішній — 12,4 млрд. дол. і внутрішній — 2,8 млрд. дол.

 

1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000

 

 

На кінець березня 2011 року державний борг становив 56,4 млрд. дол. (внутрішній борг 20 млрд. дол., зовнішній борг 36 млрд. дол.).

На кінець липня 2009 сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України становить 33,262 млрд. дол. (у гривневому еквіваленті — 256,05 млрд. грн)

З початку 2009 держборг у валютному вираженні збільшився на 35,2 %, або на

8,663 млрд. дол.

Сукупний державний борг України за 2008 рік збільшився на 40 %, або на 7,03 млрд. дол.

Станом на 31 травня 2011 року державний та гарантований державою борг України становив 460.575.646,54 тис.грн. або 57.784.313,20 тис.дол.США, в тому числі:  державний  та  гарантований  державою  зовнішній  борг  –  294.092.385,68 тис.грн. (63,85% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу)

або 36.897.145,23 тис.дол.США; державний та гарантований державою внутрішній борг – 166.483.260,86 тис.грн. (36,15%) або 20.887.167,97 тис.дол.США.

 

Тема 12Світовий ринок праці

 

 

1.       Формування та розвиток світових ринків робочої сили.

2.       Структура світового ринку праці.

 

 

1. Одним із важливих елементів глобальної економічної системи, на яку перетворився світ наприкінці другого тисячоліття, є міжнародний ринок праці з його уніфікованою шкалою критеріїв щодо якості трудових ресурсів, розвитком нових форм зайнятості, гнучкістю та надзвичайною мобільністю сукупної робочої сили. Міжнародний ринок праці, який об'єднує понад 1,3 млрд. працездатного населення світу, потребує формування регулятивного та координаційного механізмів з узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, їх перерозподілу між різними країнами, регіонами, ланками світового господарства та ефективного використання, розширює можливості обміну знаннями, інформацією і досвідом між народами.

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу   та   відмінностями   в   її   відтворенні   на   національному   рівні.   В   умовах

глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними  виникають  транснаціональні  потоки  робочої  сили,  котрі  набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що

базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання   міжнародної   мобільності   двох   головних   факторів   виробництва   — капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані

означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.).

Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.

Капітал, як правило, рушав у ті  місця концентрації  робочої  сили, де вона значно  дешевша  від  робочої  сили  в  країні-експортері.  Навіть  у  «нових індустріальних  країнах»  ставки  заробітної  плати  промислових  робітників  у  80-х

роках були в 5—10 разів нижчі, ніжу розвинутих країнах Заходу. Практична необмеженість  на  периферії  світового  господарства  дешевих  трудових  ресурсів

сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування продуктивного капіталу економічно розвинутих країн, насамперед на основі розвитку мануфактурних форм організації праці.

90-ті роки позначилися появою якісно нових рис міжнародного ринку праці:

 

по-перше, суттєво збільшився лаг між проходженням економікою промислове розвинутих країн нижчої кризової точки і початком поліпшення ситуації на ринку робочої