Міжнародна економіка

Світовий коефіцієнт "бета" з цінного папера (р/и) залежить від внутрішнього коефіцієнта "бета" (βiw), а також від чутливості внутрішнього фактора до фактора, що діє на світовому ринку (βiw). Відповідно середній очікуваний дохід з кожного

цінного папера є пропорційним світовому коефіцієнту "бета" (βi) і внутрішньому коефіцієнту "бета" (βiw). Є всі підстави говорити про те, що ці взаємозалежності цілком узгоджуються з основною моделлю САРМ.

За дослідженнями Солніка, 42 % дохідності акцій зумовлені змінами національного фондового індексу, 18 % — змінами світових фондових індексів, 23

% — змінами у світовій економіці і тільки 1 % — коливаннями валютного курсу.

Теорія арбітражного ціноутворення

ЛогічнимпродовженнямбагатократноїмоделіСолнікасталатеорія

арбітражного  ціноутворення (APT).  Теорія арбітражного  ціноутворення використовує підхід, відповідно до якого дохідність активу визначається кількома

 

загальними факторами. Ця теорія торкається головно відносної вартості цінних паперів, а не світового ринкового портфеля. Загальні фактори, що впливають на дохідність цінного папера, досить різнорідні.

APT ураховує дію кількох факторів, які є спільними для всіх цінних паперів і впливають на відносні доходи (і ціни) цінних паперів. Рівень очікуваного доходу чутливий до кожного з факторів. Щодо кожного конкретного фактора ця чутливість ("бета") може бути вищою або нижчою для відповідного цінного папера. Звідси

дохід залежить від взаємодії цих чутливостей.

Очікуваний дохід за цінним папером є лінійною функцією коефіцієнтів "бета":

 

 

де RPi — премія за ризик, пов'язана з фактором і, Ro — безризикова ставка.

Необхідно провести оцінку факторів, що впливають на дохід за цінним папером. Проста теоретична модель, відповідно до якої можна було б здійснювати вибірку факторів, ще не розроблена.

Аналітики у своїй роботі найчастіше використовують кілька наборів факторів.

■ Реальні економічні фактори — економічне зростання, промислове виробництво та використання енергії.

■ Грошові фактори — зміни в процентних ставках або зміни рівня інфляції

 

тощо.

 

 

 

■  Внутрішні  фактори  —  змінні,  що  відображають  відхилення  внутрішньої

 

економіки країни від тенденцій, що є провідними у світовому господарстві, і т. д.

■ Промислові фактори — набір факторів, що є спільними для всіх компаній, що діють в одній галузі (загальнопромислові фактори).

3. Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху капіталів є:

а) збільшення кількості країн — членів іноземного інвестування. До традиційних міжнародних інвесторів, наведених у табл. 1.8.2, додались Південна Корея, Тайвань, Китай та ін. Частка країн Східної Європи та колишнього СРСР в русі іноземних інвестицій невелика. Так, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій Чехословаччини, Угорщини, Польщі та СРСР в кінці 1990 р. становив

4,85 млрд. дол. США (1,5-2 %), в той час як лише Японія в цьому ж році вивозила

48,0 млрд. дол.;

б) розширення потоку іноземних інвестицій. Спонукальними мотивами для них є отримання доступу до найновіших технологій, наближення виробництва до ринків збуту, обхід протекціоністських бар´єрів, економія на податках, зниження витрат на охорону довкілля тощо;

в) зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції капіталу останнім часом. Зросла роль держави у вивезенні капіталу. Держава сама стає інвестором за

кордоном, підтримує і стимулює приватні інвестиції, контролює міграцію капіталів, через міжнародні організації створює сприятливі умови для діяльності своїх інвесторів    за    кордоном.    Посилюється    міграція    приватного    капіталу.    На

міжнародному ринку капіталів значно переважають портфельні інвестиції;

г) зміна розміщення інвестицій у регіонах світового господарства. Якщо до

Другої світової війни більша частина експортних капіталів спрямовувалась у колонії та інші відсталі країни, то сьогодні близько 3/4 закордонних інвестицій припадає на

 

розвинуті країни. Викликано це значною мірою бурхливим розвитком НТП в цих країнах, що вимагає вкладання великих капіталів, а також розпадом колоніальної системи та боротьбою молодих держав за свою економічну незалежність;

д) активне використання кредитних відносин між постсоціалістичними і слаборозвиненими  країнами.  Причому,  з  одного  боку,  постсоціалістичні  країни стали кредиторами слаборозвинутих країн, а з іншого боку, - позиковцями країн Заходу. В останні роки екссоціалістичні країни почали заохочувати прямі іноземні

інвестиції на власних територіях.

Для залучення іноземного капіталу до розвитку національної економіки країни використовують різні методи, серед яких:

• позикові  стимули  —  встановлення  прямих  позикових  пільг  або  зниження

податку тощо;

• фінансові методи — надання кредитів, субсидій, позик;

• нефінансовіметоди—наданняінформаційноїдопомоги,допомогав управлінні, створення спеціальних економічних зон тощо;

є)  велика  роль  транснаціональних  банків  (ТНБ)  і  транснаціональних корпорацій (ТНК) в міжнародному русі капіталів.

Транснаціональні банки — це великі банки, що досягнули такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який дає змогу їм брати участь в економічному розділі світового ринку позикових капіталів та кредитно-фінансових

послуг. Їхня діяльність стала важливою рисою інтернаціоналізації господарського життя, про що свідчать такі дані: зовнішні активи банків США становлять 430 млрд. дол., Японії — 101 млрд. дол., Німеччини — 62 млрд. дол. США. Цікавою є статистика діяльності найбільших банків світу.

Найбільші банки має Японія, а з банків США лише один входить у двадцятку найбільших банків світу.