Міжнародна економіка

• інструменти грошового ринку (money market instrument) — грошові інструменти, що дають утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від розміру процентної ставки та часу, який залишився до

погашення.Донихналежатьказначейськівекселі(treasurybills),депозитні сертифікати (certificates of deposit), банківські акцепти (bankers' acceptances) тощо;

• фінансові деривативи (financial derivatives) — похідні грошові інструменти, що мають ринкову ціну і засвідчують право утримувача на купівлю або продаж первісних цінних паперів (опціони, ф'ючерси, варанти, свопи).

 

МОТИВАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Головною причиною здійснення міжнародних портфельних інвестицій є прагнення інвестора розмістити свій капітал у тій країні і в такі цінні папери, де він буде приносити максимальний прибуток за припустимого рівня ризику. На відміну від прямих інвестицій портфельні інвестиції забезпечують більшу ліквідність капіталу інвестора і в багатьох випадках є чудовим засобом захисту від інфляції та інструментом   отримання   спекулятивного   доходу.   Інвестора   здебільшого   не

цікавить, у які саме галузі вкладати капітал, головне, щоб прибутковість вкладень була найвищою, а ризик мінімальним.

Але в реальності більший рівень прибутковості, як правило, означає і більший ризик. Тому постає завдання оптимізації інвестиційного портфеля. Звичайно, можна

просто шукати цінні папери, які мають найкращий показник дохідність/ризик, але цей шлях не є оптимальним. Практика свідчить, що інвестори віддають перевагу

диверсифікаційному  способу  управління  ризиками,  тобто  вони  інвестують одночасно в кілька цінних паперів. Саме диверсифікацією можна пояснити зустрічний рух капіталів із двох різних країн. Припустімо, що акції компанії А в країні 1 і акції компанії В у країні 2 дають у середньому 50 % прибутку. Але з однаковою вірогідністю акції А можуть дати дохід від 40 % до 60 %, а акції В — від

30 % до 70 %. Оскільки діапазон значень для акцій В є значно більшим, то ризикованість інвестицій у ці акції також більша, ніж в акції А. Згідно з теорією

інвестиційного портфеля, в довгостроковій перспективі заданий дохід може бути отриманий за зниженого рівня ризику або підвищений дохід — за заданого рівня ризику. Тому якщо портфельні інвестори з країни 1 куплять акції В, а інвестори з країни 2 куплять акції А, то для обох виникає можливість зменшити ризик та збільшити дохід.

 

 

2. Фінансовий ринок загалом і ринок цінних паперів зокрема являють собою дуже  складні  механізми,  поки  що  не  описані  сповна  жодною  теорією. Найвідомішими теоріями портфельного інвестування є: модель оптимального портфеля інвестицій Марковича, модель оцінки капітальних активів, теорія Кейнса про граничну ефективність інвестування, теорія Тобіна, теорія випадкових блукань, теорія рефлексивності Сороса тощо. Розглянемо основні з них.

Зародження теорії портфельного інвестування

Початковий етап розвитку теорії інвестування — 20—30-ті роки XX ст. — представлений  передусім  працями  І.  Фішера,  присвяченими  теорії  процентної ставки та приведеної вартості. Він довів, що критерії оцінки інвестицій не залежать від того, чи віддають індивіди перевагу сьогоднішньому споживанню перед майбутнім. І марнотратник, і скупар ладні інвестувати в реальні активи однакову суму. Оскільки вони керуються спільними інвестиційними критеріями, то можуть

скооперуватися в одному підприємстві й передати функції з управління ним професійному    менеджерові.    Своєю    чергою,    менеджерам    не    обов'язково

орієнтуватися на індивідуальні уподобання акціонерів підприємства і не слід керуватися   власними   пріоритетами.   їхнє   завдання   —   максим   ізувати   чисту приведену вартість. Якщо вони досягають успіху в цьому, то можуть бути впевнені, що   діють   найкращим   чином   в   інтересах   своїх   акціонерів.   Слушність   цих

 

теоретичних засад багато в чому була підтверджена бурхливим розквітом індустрії перших взаємних фондів у США. Наприкінці 1920-х років на американському біржовому ринку активно вели спекулятивні операції понад 700 таких фондів.

У теоретичних працях довоєнного періоду було висунуто гіпотезу щодо цілковитої визначеності умов ухвалення фінансових рішень. Математичні засоби, що застосовувалися в той час, зводилися до звичайної алгебри та основ фундаментального аналізу. Сукупність таких засобів, орієнтованих на проведення

фінансових розрахунків за умов визначеності, дістала назву фінансової математики. Незважаючи на панування "детермінованого підходу", важливість факторів невизначеності та ризику усвідомлювалася досить чітко. Однак лише застосування якісних   теоретично-імовірнісних   методів   дало   змогу   суттєво   просунутися   в

дослідженнях  впливу  ризику  на  ухвалення  інвестиційних  рішень.  Саме  роботи даного напряму дістали назву сучасної теорії інвестицій.

Модель оптимального портфеля та теорія Марковіца

Появав1952р.статтіГ.Марковіцапідназвою"Вибірпортфеля"

започаткувала теорію оптимального портфеля.

Марковіц запропонував теоретично-імовірнісну формалізацію понять дохідності та ризику, що дало змогу перекласти завдання вибору оптимального портфеля  на  мову  математики.  Саме  він  звернув  увагу  на  загальноприйняту практику  диверсифікації  й  довів,  що  інвестори  можуть  зменшити  стандартне

відхилення  дохідності  портфеля,  добираючи  акції,  ціни  на  які  змінюються  по-

різному.

Модель оптимального портфеля Марковіца виходить із таких базових теоретичних припущень і визначень:

1. Інвестори намагаються максимізувати свої прибутки за певного заданого рівня ризику.

2. Портфель інвестора складається з усіх його активів та зобов'язань.

3. Інвестори намагаються уникати