Міжнародна економіка

Ці чинники дають змогу досягти норми прибутку в середньому в вільних економічних  зонах  30—35  %,  а  іноді  40  %;  при  цьому  строки  окупності

інвестицій у вільних зонах не перевищують З—3,5 років.

Певну специфіку в вільній економічній зоні можуть мати акти трудового і соціального законодавства, скорочення масштабів державного впливу на економічні процеси.

У світі існує багато різновидів вільних економічних зон. Загальна їх кількість не   зменшується,   а   послідовно   зростає.   Досвід   говорить   про   однозначну

результативність   утворень   та   їх   позитивний   вплив   на   розвиток   окремих територій, галузей і в цілому всього господарства країни. Вони мають широке застосування в розвинутих країнах, наприклад, вільна німецька зона — Гамбург, французька — Жако, італійська — Лівінню, японська — Окінава, близько 250 зон

вільної торгівлі США. Розвиток вільних економічних зон почався і в країнах колишнього соціалістичного табору, причому найбільший досвід в цьому мають Угорщина і Китай.

Можна дати характеристику основним цілям створення вільних економічних зон:

-активізація зовнішньої торгівлі;

-стимулювання надходження іноземних інвестицій;

-використання зони для поглиблення зв'язку між внутрішньою економікою і світовим ринком;

-залучення і вільний обмін досягненнями в галузі науки і техніки;

-прискорення росту певних економічних регіонів;

-ефективне  використання  місцевих  трудових,  виробничих  і  сировинних ресурсів;

-досягнення нової інноваційної якості економіки, розширення експортної бази і розвиток виробництва імпортозаміняючих товарів;

 

-формування певних структур, що дозволяють прискорити темпи ринкових перетворень.

Однак у цілому головним завданням створення вільних економічних зон слід вважати активізацію зовнішньоекономічного співробітництва і розвиток інтеграційних процесів у період переходу до відкритої і конкурентоспроможної економіки на світовому ринку.

Виходячи із завдань формування тієї чи іншої зони, необхідно враховувати

головні вимоги до її розміщення. Вона повинна мати сприятливе географічне положення  щодо  зовнішнього  і  внутрішнього  ринків.  Важливим  має  бути розвиток транспортних комунікацій: автомобільні шляхи, залізничний транспорт, авіаційне сполучення, водний транспорт і сучасне господарство. Визначальним є розвиток  виробничого  потенціалу,  наявність  розгалуженої  виробничої  і соціальної інфраструктури. Для більшості зон визначальним стає природно- ресурсний потенціал.

Важливою особливістю сучасних процесів інтеграційної діяльності є досить жорстка конкурентна боротьба за залучення капіталу. Власне шляхом використання пільгового економічного режиму на обмеженій території і виникає можливість отримати переваги в цій боротьбі.

У світовій практиці існують різні підходи до організації вільних економічних зон. Іноді досить важко класифікувати ту чи іншу зону, тому що вона має риси

багатьох зон. Тому поділ зон на певні типи має умовний характер, але дозволяє розмежувати за основними ознаками одну від другої (рис. 11.1).

 

 

 

Найбільш поширений принцип типізації вільних економічних зон — у відповідності до географічного розподілу відносно державних кордонів. Вони можуть  бути:  внутрішні  —  розташовані  у  будь-якому  регіоні  країни  і  не

 

обов'язково біля кордону з іншою державою, і зовнішні — розташовані безпосередньо біля державного кордону.

Розрізняють зони інтеграційного і анклавного типу. Перші передбачають принцип тісних горизонтальних взаємозв'язків між суб'єктами господарської діяльності не тільки всередині, а й за межами зони. Зона анклавного типу функціонує в обмеженому просторі. Вона стосується зовнішньоекономічних відносин, але не передбачає зв'язків з приймаючою стороною і створюється з

метою   притоку  іноземної   валюти  і   не   має   тісних   зв'язків   з   економікою приймаючої країни.

Розмір території локалізації зони залежить від типу, цілей і базових умов їх створення. Це обумовлено об'єктивною неоднорідністю різних регіонів з точки

зору  можливостей  і  підготовленістю  до  участі  в  зовнішньоекономічній діяльності.

Головним вважається поділ вільних економічних зон за принципом функціональної спрямованості їхньої діяльності.

Зони вільної торгівлі спрямовані на активізацію зовнішньої торгівлі шляхом надання   податкових   пільг,   послуг   по   зберіганню   і   переміщенню   товарів, орендних послуг, виставочної діяльності. За це отримуються валютні надходження. Традиційно вони створюються на обмеженому просторі 3—5 кв. км, мають свої митні кордони, в середині яких надаються митні пільги. Основні

регіони розміщення території мають необхідну транспортно-складську інфраструктуру  і  зв'язані  з  системами  міжнародних  комунікацій  (залізничні вузли, аеропорти, морські та річкові порти та інше). З погляду фінансового режиму, вони розглядаються як об'єкти за межами державного кордону і практично не мають горизонтальних зв'язків з територією приймаючої країни. На цій території товари іноземного походження можуть зберігатися, продаватися і

куплятися без оплати мита. Наприклад, магазини «Duty free shop», розташовані на території портів, митних пунктів, аеропортів тощо, діють екстериторіально (за межами кордонів приймаючої країни) і здійснюють безмитну роздрібну торгівлю. В даний час в світі налічується більше 600 вільних портів і 4 тис. зон вільної

торгівлі.

Різновидом зон вільної торгівлі можна вважати спеціальні митні зони. Вони являють собою транзитні або консигнаційні склади для зберігання, упаковки і

незначної обробки іноземних товарів, призначених до експорту. Такі зони іноді називають вільними митними територіями. Вони звільняються від мита на ввіз і вивіз товарів і мають місце в багатьох країнах світу.

До зон вільної торгівлі можна віднести зони прикордонної безмитної торгівлі. Вони передбачають активізацію товарообмінних операцій на рівні місцевих товаровиробників. Основою для цього повинна бути угода про створення зони

безмитних торгів, тобто