Міжнародна економіка

Предмет:

Економіка

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

191

Мова:

Українська

Оцінка:

переміщаються за кордон чи ті, що приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій,

-Приватний капітал – це засоби приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які переміщуються за кордон чи приймаються з-за кордону згідно

рішень їх керівних органів та їх об'єднань.

2. За характером використання коштів:

- підприємницький;

- позичковий (міжнародний кредит);

- міжнародна економічна допомога.

3. За термінами вивезення капіталу:

- короткостроковий (до одного року);

- середньостроковий (від 1 до 5 років);

- довгостроковий (більше 5 років).

4. За типом фінансових зобов'язань:

- кредитні операції;

- інвестиційні операції.

5. За цілями використання:

- прямі інвестиції;

- портфельні інвестиції.

2. Особливості вивозу капіталу в сучасних умовах:

1.Динаміка експорту капіталу традиційно випереджає динамікові експорту товарів (в останні роки більш ніж у 2 рази).

2. У загальному обсязі вивозу капіталу підвищується роль і частка вивозу державного капіталу (близько 25%). Серед загального обсягу експортованого капіталу в країни, що розвиваються, 90% є державним капіталом, а в країни Східної Європи і СНД – 35% (при цьому у виді пільгових кредитів – 35%,

безпроцентних кредитів – 65%).

3. Більш 50% мігруючого капіталу у світовому господарстві належить приватним суб'єктам (корпораціям, ТНК, банкам, інвестиційним, пенсійним, страховим

фондам і ін.). В останні десятиліття відзначається тенденція скорочення частки банків з 50 до 25% і одночасний ріст частки капіталів ТНК. Ростуть обсяги приватного капіталу мігруючого між промислово розвитими країнами (близько

75%)

4. Збільшення частки прямих інвестицій у загальному обсязі приватного і державного капіталу (у 90-і роки близько 33 %).

5. Частка портфельних інвестицій у загальному обсязі іноземних інвестицій – 35-

40%.

6. Частка міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій у міжнародній міграції капіталів складає близько 12% і має найбільш швидкі темпи росту.

7. Росте число інтернаціональних злиттів і придбань фірм (близько 79%

сукупного обсягу прямих закордонних інвестицій).

8. Відзначається зрушення в галузевій структурі іноземних інвестицій від обробної промисловості і торгівлі до інвестицій у наукомісткі галузі і сферу послуг (більш 55%).

9. Створюється система міжнародного регулювання закордонним інвестуванням. Країни члени ОЕСР у 1979 р. прийняли «Декларацію про міжнародні

капіталовкладення і багатонаціональні підприємства», де рекомендується надавати інвесторам режим «не менш сприятливий, чим той, котрий надається в аналогічних випадках місцевим підприємствам». У 1992 р. Група Світового банку розробила «Рекомендації з режиму для іноземних прямих інвестицій», де

головною умовою сприятливого інвестиційного клімату названий однаковий режим для інвесторів в однакових обставинах в умовах вільної конкуренції. У

1994 р. членами Організації Тихоокеанського Співробітництва прийнятий

«Добровільний кодекс прямих іноземних інвестицій», а ООН прийнятий

«Міжнародний кодекс поводження ТНК» і т.д.

10. Відбувається зміна географічних напрямків іноземних інвестицій:

-переважає міграція підприємницького капіталу між промислово розвитими країнами, особливо між країнами «тріади» (США, Японія, Західна Європа) і між країнами Західної Європи. Основні експортери капіталу – США,

Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Швейцарія. Але промислово розвиті країни є і головними імпортерами закордонних ресурсів (85-87% усього світового імпорту позикових засобів із зовнішніх фінансових ринків і близько 60% світового імпорту прямих закордонних інвестицій);

-збільшується експорт підприємницького капіталу з промислово розвитих

країн у що розвиваються, але тільки в 18 нових індустріальних країн ЮВА (57,1%) і Латинської Америки (34,4%).

-збільшується обсяг іноземних інвестицій між країнами, що розвиваються;

-спостерігається повільний ріст іноземних інвестицій у країни з перехідною економікою.

3. ТНК відреагували розширенням іноземного виробництва послуг. Традиційно інвестиції ТНК в такі послуги, як банківська справа, страхування і транспорт, здійснювалися корпораціями, що починали діяти за кордоном, підтримуючи або доповнюючи операції своїх клієнтів з обробного сектора в сфері торгівлі або іноземного промислового виробництва.

Це, як і раніше, має місце, однак схема дій змінюється: постачальники послуг усе більше самостійно здійснюють іноземні інвестиції, прагнучи одержати нових

клієнтів і використовувати власні переваги, пов'язані з характером власності.

До цього додається вплив фактора конкуренції. У сфері послуг, що не можуть бути предметом зовнішньої торгівлі, основною перевагою того або іншого місця в плані залучення ПІІ залишається економічне зростання.

У сфері послуг, що безпосередньо можуть слугувати предметом торгівлі, основними перевагами того або іншого місця є доступ до належних

інформаційно-комунікаційних технологій, наявність відповідної інституціональної інфраструктури, а також наявність продуктивного і добре підготовленого персоналу при конкурентоспроможних витратах.

Переорієнтація на сектор послуг простежується також у трансграничних злиттях і поглинаннях. Так, більша частина ЗіП протягом другої половини 1990-х років відбувалися в секторі послуг, які використовувались ТНК для виходу на зовнішні ринки. У той час як наприкінці 1980-х років на частку послуг припадало

близько 40% усіх трансграничних зливань та поглинань у світі, до кінця 1990-х років їхня частка зросла до більше ніж 60%.

До 80-х років трансграничні злиття та поглинання майже винятково належали до сфери діяльності ТНК зі Сполучених Штатів Америки.