Міжнародна економіка

-        ринок капіталів — це ринок зобов’язань тривалістю більше одного року, тобто довгострокових цінних паперів (акцій, облігацій та їх похідних, векселів, виписаних на термін понад один рік);

-        ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих

боргових зобов’язань, які зазвичай виключають існування вторинного ринку;

-       євроринок — це світовий фінансовий ринок, на якому операції з різними фінансовими інструментами здійснюються в євровалютах, і тому він включає певні

частини грошового ринку, ринку капіталів, ринку банківських кредитів.

В  економічній  літературі  вказується  на  існування  об’єднання  ринку банківських кредитів і ринку боргових цінних паперів під назвою «кредитний ринок». Відомий український фінансист О. Д. Василик (його погляди підтримує С. Я. Боринець) зазначає, що ці ринки не можна поєднувати під однією назвою, їх треба  розглядати  окремо,  бо  вони  суттєво  різняться,  хоча  такі  цінні  папери,  як

облігації, векселі, ноти, депозитні сертифікати, і мають боргову природу. По-перше, при одержанні коштів на кредитній основі їх власник не змінюється. При купівлі боргових цінних паперів власник коштів змінюється. Існують облігації конвертовані в акції. По-друге, є певні відмінності й в одержанні доходу на вкладені кошти на ринку боргових цінних паперів і на ринку банківських кредитів.

На підставі викладеного можна виділити такі основні сегменти міжнародного

фінансового ринку:

-        міжнародний валютний ринок, де відбуваються операції виключно з валютою;

-        міжнародний ринок банківських кредитів;

-       міжнародний ринок цінних паперів (фондовий ринок), який, у свою чергу, поділяється на:

•        міжнародний ринок боргових цінних паперів;

•      міжнародний  ринок  титулів  власності  (ринок  акцій  та  депозитарних розписок);

•        міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів) — ринок інструментів торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив’язані до іншого фінансового   чи   реального   активу   (ціни   товарів,   ціни   акцій,   курсу   валюти, процентної ставки);

•        євроринок, який включає інструменти названих вище сегментів міжнародного фінансового ринку, виражені в євровалюті. (Схема світового фінансового ринку показана на рис. 3.1.)

Останнім  часом  стали  виділяти  ще  один  окремий  сегмент  міжнародного

фінансового ринку — ринок страхових послуг. І за певними ознаками сегментом міжнародного фінансового ринку можна назвати міжнародний ринок дорогоцінних металів і золота.

 

3. Для того, щоб набути статусу міжнародного, кожен фінансовий центр має пройти відповідний еволюційний процес.

Стадії розвитку міжнародного фінансового центру:

-розвиток місцевого ринку;

-перетворення в регіональний фінансовий центр;

-розвиток до стадії міжнародного фінансового ринку. Основні умови міжнародного фінансового центру:

-        економічна свобода;

-        стабільна валюта та стійка фінансова система;

-        ефективні фінансові інститути й інструменти;

-        активні та мобільні ринки — комплексні ринки;

-        сучасна технологія та засоби зв’язку;

-        фінансові спеціальні знання та людський капітал;

-підтримкавідповідногоправовоготасоціальногоклімату,створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.

Найбільш активно переливання фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових  центрах  (фінансових  центрах  світу).  До  них  належать:  Нью-Йорк  і Чикаго — в Америці, Лондон, Франкфурт, Париж, Цюрих, Женева, Люксембург — у Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн — в Азії. У майбутньому світовими

фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри — Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін. У світові фінансові центри перетворились деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря — Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови.

Світові фінансові центри — це ті місця, де торгівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби.

Серед нових фінансових центрів, якщо брати до уваги тільки ринкову капіталізацію акцій, у Європі — ринки Польщі, Чехії, Угорщини та Росії, в Азії — Індії, Індонезії, Південної Кореї, Малайзії, Таїланду, Тайваню, Філіппін і, особливо, Китаю з Гонконгом, в Африці — Південно-Африканської республіки, а в Латинській

Америці — Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі.

Величина  цих  ринків  невелика,  але  зміни  кон’юнктури  та  інші  ризики  —

значні. Однак високий рівень прибутковості та швидкі темпи зростання багатьох цих ринків приваблюють іноземних інвесторів. У 1996 р. чистий приплив капіталу

на ці ринки з-за кордону перевищував 200 млрд доларів на рік, але в 1997—1999 рр.

він знизився через фінансову кризу, яка охопила багато нових ринків.

Найважливішими   та   найбільшими   фінансовими   центрами   є   Нью-Йорк, Лондон, Токіо. Денний оборот на трьох найбільших ринках у 1973 р. становив 20—

30 млрд дол. США; у 1983 р. — 60 млрд; у 1995 р. — 1,3 трлн і в 1998 р. — 1,5 трлн

дол. США.

Фінансові центри «офшор» — це світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції, переважно з нерезидентами, в іноземній для даної країни валюті.

Офшорні банківські центри тісно пов’язані з євровалютним ринком. Однак їх можна  розглядати  як  окрему  категорію  міжнародних  фінансових  центрів,  що

 

виконують посередницькі функції для