Міжнародна економіка

 

 

PHc.10.KpHTepi"i KJiacHI}liKa:uiTl a BH.!lHKpe.zuny

 

У процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з різними ризиками (рис. 11).

 

 

 

Рис. 11. Види ризиків за кредитних операцій

 

 

Методи скорочення та переносу ризиків за міжнародного кредитування:

•відбір кредитів та структурування;

•участь у кредитах;

•використання гарантій чи страховок;

•кредити з плаваючою ставкою.

 

 

 

2. Новою тенденцією в розвитку світового фінансового ринку стало розмиття меж між традиційними секторами – кредитним та інвестиційним. Міжнародною банківською системою був ініційований процес ―сек’юритизації кредитів‖ (―securities‖   з  англ.  –  цінні  папери),  основною  метою  якою  було  зменшення кредитних  ризиків.  На  суму  виданого  клієнту  кредиту  банки  випускають  цінні папери типу облігацій, що вільно обертаються на ринку. Продаючи їх, банки повертають гроші набагато раніше строку погашення кредиту. Крім цього, банки

 

можуть об’єднувати свої кредити з різними строками, різною мірою ризику, в різних валютах і в різних країнах в один кредитний пул і на цій основі випускати єдині облігації. Інвестори, що купують ці цінні папери, не знають, які саме кредити складають їх основу. Таким чином страхуються навіть самі проблематичні кредити.

Функціональна структура світового ринку позичкового капіталу постійно змінюється і удосконалюється виходячи з урахувань змін, що відбуваються в світовому  господарстві  під   впливом  різних   факторів,  таких,  як   конкурентна

боротьба, регіональна і глобальна інтеграція. На нього великий вплив має рівень відкритості економіки, інтернаціоналізаційні процеси тощо.

Однак, сьогодні можливо окреслити певні тенденції, що йому притаманні.

1. Постійна активізація і удосконалення ринку цінних паперів завдяки майже постійному зростанню попиту на них.

2.Відбулосяпоступовепереключенняпозичальниказкредитнихформ

надання позики на випуск цінних паперів.

Інституціональна структура світового ринку також постійно удосконалюється і розвивається, і їй притаманні такі тенденції:

• постійне підвищення ролі потужних міжнародних фінансових організацій;

• постійне підвищення ролі держав як у регулюванні, так і в безпосередній участі в експорті капіталу;

• зменшення ролі банків.

Основними сучасними тенденціями ринку євровалют вважається:

1. Поступове підвищення ролі евровалют в міждержавних грошово-кредитних операціях.

2. Падіння ролі долара США на ринку євровалют, що підтверджується постійним зниженням курсу долара по відношенню до курсу євро. Хоча в деякі періоди ця тенденція змінюється.

3. Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту.

Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм,

поповнення необхідних резервних активів.

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції:

1.  фіскальна —залученнядержавоюнеобхіднихкоштівдляфінансування бюджетних видатків;

2.  регулятивна —  коригування  обсягу  грошової  маси  через  купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

Однією із складних міжнародних фінансових проблем виступає проблема заборгованості  країн,  що  розвиваються.  Надмірне  залучення  іноземних  кредитів

країнами, що розвиваються, при послабленні уваги до проблеми раціонального використання отриманих ресурсів, погіршення економічного стану більшості цих

держав через світову економічну кризу 1980-1982 рр. тощо – все це різко загострило на початку 80-х років увесь комплекс проблем, повўязаних із заборгованістю цих країн, створивши ситуацію ―кризи боргів‖. Причинами кризи також стали – невеликі

 

розміри внутрішніх заощаджень, відўємне сальдо зовнішньоторговельних операцій;

значний імпорт капіталі за відсутності власних ресурсів та інші.

До початку 70-х років сума боргу була відносно невеликою і представлена головним чином була кредитами іноземних держав та міжнародних фінансових інститутів (МВФ, СБ та регіональних банків розвитку). Більшість таких позик здійснювалася на пільгових умовах, з низькою відсотковою ставкою і використовувалась на реалізацію конкретних проектів розвитку та оплату імпорту

інвестицій і товарів.

В кінці 70-х - на початку 80-х років становище змінилося, до процесу кредитування країн, що розвиваються, підключилися комерційні банки. Вони скористалися надлишком ―нафтодоларів‖  країн-членів ОПЕК. Кредити надавалися

для покриття дефіциту платіжних балансів і підтримки експортних галузей.

За даними Світового Банку нараховується 16 країн з високим рівнем заборгованості: Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Польща.

За період з 1970 по 1996 роки зовнішній борг країн, що розвиваються, зріс з 68,4

млрд дол. до 2,3 трлн дол. Тільки на обслуговування цього боргу витрати складали на початку 90-х років 169 млрд дол.

Значна частина боргів набула репутації безнадійних. Виник ―вторинний ринок боргів‖, на якому зі знижкою (30% номінальної вартості) оберталися банківські вимоги до боржників. Обсяг торгівлі борговими зобовўязаннями на початку 90-х

років перевищив 100 млрд дол.

Реструктурування боргів країн, що розвиваються, у 80-90-ті роки зменшило гостроту боргової проблеми. В останні роки значно поліпшилися показники обслуговування боргу в багатьох країнах Латинської Америки, Азії. Однак, боргова проблема ще залишається предметом занепокоєння в найменш розвинутих країнах, особливо африканських.

Залучення іноземного капіталу збільшує ресурси економічного розвитку, але зростання   зовнішнього   боргу   породжує   проблему   його   обслуговування,   яка включає: амортизацію (виплату основної суми); виплату відсотків.

Зобов’язання  по  обслуговуванню  зовнішнього  боргу  виконуються  або  за

рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном.