Міжнародні стратегії економічного розвитку

Непідготовленим рішенням стала також лібералізація зовнішньої торгівлі. Більш дешеві й якісні зарубіжні товари буквально придушили національне виробництво багатьох видів легкої та харчової промисловості, автомобілебудування.

З другої половини 90-х років минулого століття економічні реформи в країнах СНД набули більш систематичного й послідовного характеру. Була завершена грошова реформа, упорядковано законодавство про зовнішньоекономічну діяльність, в цілому наближався до завершення процес роздержавлення власності. В ряді країн розпочалися аграрні реформи, завдяки яким селяни одержали землю у власність. Поступово зростав приплив іноземних інвестицій, хоч його темпи поступалися темпам у країнах Центральної Європи. Усе це підготувало підґрунтя спочатку для припинення падіння, а потім і для економічного росту. Починаючи з 2000 року темпи приросту ВВП у більшості країн СНД перевищували аналогічні показники країн Центральної Європи.

Проте не всі проблеми вирішено. Рівень 1990 року в економіці досягли не всі країни навіть на початок передкризового 2008 року. Вкрай повільно здійснюється технологічна перебудова економіки, витрати на науково-дослідні роботи зовсім мізерні. Рівень життя основної маси населення поки що значно поступається країнам Західної Європи.

В 2008-2009 роках країни Східної і Центральної Європи зазнали економічної кризи, яка виявилася більш глибокою, ніж в інших країнах Європи. ВВП Росії скоротився майже на 8%, України понад 15%, Естонії – на 13, 9%, Латвії – на 18%, Литви – на 14, 8%. В той же час економіка Китаю зросла на 9, 1%.

Отже, стратегічною метою країн Східної Європи на сьогоднішньому етапі є прискорення темпів розвитку економіки й технологічна перебудова промисловості. В зовнішньоекономічному плані – активізація діяльності на зовнішніх ринках, пошук стабільної ніші для своїх товарів та послуг, диверсифікація партнерів щодо зовнішньої торгівлі. Стратегія відносно економічної інтеграції у різних країнах СНД на однакова. Україна чітко визначила свій напрямок – до Європейського Союзу; на це націлена також Грузія; Росія, Білорусь, Казахстан виступають за більш глибоку інтеграцію на теренах СНД.

 

 

Впровадження стратегій економічного розвитку країнами, що розвиваються, здійснюється у складних умовах. Значна їх частина знаходиться на аграрній стадії економічного розвитку; пересічний показник ВВП на душу населення майже вдесятеро поступається показнику розвинутих країн; у структурі промисловості більшості цих країн переважають легка й гірнича, новітні галузі або відсутні, або ще недостатньо розвинуті; їх економіка знаходиться під сильним тиском ТНК й залежністю від ринків розвинутих країн. 

В цілому ж група країн, що розвивається, досягла певних успіхів в розвитку економіки за останні 50 років. Темпи їх економічного росту за цей період в 2, 5 рази перевищують відповідний показник розвинутих країн. Не в останню чергу це є наслідком реформування економіки, реалізації обраних стратегій.

Одним з головних факторів, що сприяв економічному зростанню певної групи країн (особливо Східної й Південно-Східної Азії), є дешева робоча сила. На цей фактор зорієнтовані такі галузі промисловості, як швейна, текстильна, взуттєва, побутова електроніка. Іншим фактором стало використання сировинної бази (перш за все, покладів мінеральної сировини). Екологічно шкідливі виробництва – нафтопереробна, виробництво мінеральних добрив, металургійна, целюлозно-паперова промисловість через високі витрати на природоохоронні заходи в розвинутих країнах були з них витіснені до країн, що розвиваються.

 

Таблиця 6.2

Щорічний приріст прямих іноземних інвестицій по основних групах країн, млрд. дол. 

 

ПоказникиРоки

1995 1997 2000 2003 2004 2005 

Розвинуті країни206 275 890 367 396 542 

Країни, що

розвиваються110 176 218 172 275 334 

Країни СНД... ... ... ... 26 27 

Світ в цілому332 473 1140 560 711 916 

 

Поступово в окремих країнах розпочалося проведення структурних реформ. Від видобувних виробництв вони стали переходити до переробних трудомістких і навіть наукомістких. Це стосується так званих нових індустріальних країн. Високими темпами розвивалася інженерна й соціальна інфраструктура, сфера послуг, туризм, банківська справа, страхування, зв’язок. Проводилася жорстка фінансова політика, політика по зниженню рівня інфляції, боротьба з корупцією, тіньовим капіталом; щоправда, успіхи у цій сфері були не такі очевидні.

Одним із стратегічних напрямів економічної політики країн, що розвиваються, є переорієнтування виробництва з імпортозамінного на експортоорієнтований. Сьогодні вони значно розширили номенклатуру запропонованих на експорт товарів, перейшовши з розряду монофункціональних у поліфункціональні.

У багатьох країнах, що розвиваються, на початковому етапі реформування економіки була широко застосована модель «етатизму» – широкого втручання держави в економічні процеси, створення потужного державного сектора. Економічні ресурси опинилися в руках уряду, який постійно регулював ціни на продукцію державних підприємств, регулював курс валют, контролював зовнішню торгівлю. Для зниження безробіття на державних підприємствах штучно завищувалася чисельність робітників. Поряд з позитивними наслідками такої політики (наприклад, в Сінгапурі, Тайвані) мали місце й негативні; зокрема, зосередження великих ресурсів й економічної влади в руках державних чиновників часто вели до корупції.

На сучасному етапі економічного розвитку більшість країн цієї